Погані хлопці, що змінили все. Патрік Кадделл. Частина ІІ
Він побачив тих, хто не вписався у жодні рамки, — розчарованих людей. Скептичних і навіть злих, готових підтримати виклик наявному статус-кво. Ця концепція допомогла Картеру в 1976 році. Пізніше вона стане основою популізму, включно з президентським спринтом Дональда Трампа у 2016 році.
Так, Трамп. Так, там Кадделл також залишив свій слід. Так, до того він демократів вів на вибори доволі довго. Слухайте, а чого ви чекали від політтехнолога? Його робота і не має стосуватись принципів, якщо зовсім чесно.
Втім, Трамп іще тринькав батькові гроші, а Патрік уже налаштував свою систему. Його опитування навіть не намагались ставати статистичним збором даних. Він умів переводити цифри в історії, які резонували з людьми напряму.
У кампанії Картера його ключовий стратег використав опитування, щоб визначити, де зосередити зусилля, — і це призвело до перемоги в ключових штатах, таких як Флорида. Зараз, звісно, це звична складова будь-якої «ночі виборів» у США. Та тоді це була розривна куля, випущена прямо в голову існуючим звичкам.
Мислення Кадделла можна сформулювати так. По-перше, чи подобається вам його кандидат? По-друге, якщо так, то чому саме? По-третє, які слова чи озвучені ідеї до вас «достукались»? Як ви розумієте, більш традиційний підхід вимагав відповіді лише на перше питання.
Оновлені методи давали в рази чуттєвішу до змін кампанію. Для виборця кандидат під крилом пана Патріка ставав особистим другом, що звертається до нього напряму.
Та не все було гладко. Пам’ятаєте, ми ж не про героїв та геніїв говоримо? Кадделл теж помилявся. 1979 року він відверто ризикнув, ставши одним із авторів сумнозвісної «промови про занепад», із якою президент Картер звернувся до нації. Згідно з ідеєю, він мав визнати, що країна переживає кризу довіри. Починалось усе дуже добре.
Результати опитування Кадделла засвідчили, що люди відчувають апатію. Він переконав Картера заявити про це відкрито. І дійсно, спочатку промова мала успіх, але невдовзі після неї увімкнувся людський фактор. Там, де політтехнолог хотів зіграти на випередження та розвернути апатію на користь свого підопічного, президент влаштував серію звільнень у своїй команді.
Відтоді весь ефект промови не лише було нівельовано, вона ще й зіграла в мінус. Американці вирішили, що у Вашингтоні хтось запанікував. Це похитнуло популярність Картера, і, цілком імовірно, коштувало йому перемоги в 1980 році.
Кадделл не надто довго горював. Він продовжував працювати з демократами — Гері Хартом, Уолтером Мондейлом та вже відомим нам Джо Байденом. Але його кар’єра не обмежувалася однією партією. Вже 1992 року він консультував Росса Перо, який ішов на вибори як незалежний кандидат. 2016 рік шокував колег Патріка: він увійшов до команди Дональда Трампа, ставши на певний час його неформальним радником.
Перехід від лібералів до консерваторів викликав багато шуму. Як людина, яка допомогла Картеру перемогти, могла працювати з Трампом? Як творець успіху Джиммі Картера міг подарувати популісту фразу «ворог американського народу» для позначення ЗМІ? Дехто відкрито назвав Кадделла опортуністом.
Втім, жоден політтехнолог не давав клятви одному політику чи одній партії. Тож, на мою думку, хід подій був набагато простіший. Кадделл бачив те, що інші ігнорували: Америку знову накрило розчарування виборців, які поступово ставали «відчуженими». Не дивно, що це відчула саме та людина, яка колись даний термін сформулювала.
Якби не шалена ефективність, підходи Кадделла не здобули б визнання чистих теоретиків. Для них Патрік був недостатньо професіональним. Деякі технологи навіть критикували його за неохайність у методології, хоча все ж визнавали: молодий конкурент краще за них відчував, які соціологічні дані переводити в реальні дії, яким способом та коли саме. Може, він був посереднім теоретиком, але практиком — бездоганним.
Мені вдалось знайти опис одного трюку Кадделла. 1984 року він вів кампанію Гері Харта, якому допоміг виграти праймеріз у Нью-Гемпширі. Втім, не всі дії були ідеальні. Незважаючи на ефективність, його реклама проти суперника викликала чисто етичне несприйняття та, відповідно, скандал. Тобто війна виграна, але воював ти якось не так.
З Байденом дружба не тривала надто довго, і саме із цієї причини. 1988 рік означав для Джо спринт назустріч виборцям, але Кадделл надто багато тез запозичив у промовах Ніла Кіннока та Джона Кеннеді. Як результат, між клієнтом та роботодавцем усе ж зіпсувались стосунки.
Я свідомо пишу про помилки Кадделла, щоб у вас не склався образ чистого лицаря. Наприклад, у якийсь момент цей лицар послав політику та пішов консультувати знімальну групу для тоді ще невідомого фільму «Апокаліпсис сьогодні». Зазвичай профі так не роблять. Проте визнаю, що такий вибрик не нашкодив його діловій репутації.
Зате, коли Патрік помер від інсульту (2019 рік), провести його в останню путь вирішили люди з кардинально протилежних таборів: консервативна колумністка Енн Коултер, демократ Джо Тріппі, головний соціолог Трампа Келліенн Конвей та інші. А сам Джиммі Картер надіслав слова подяки. Бо, якими б методами не працював померлий, усі вони йому чимось завдячували.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!