Прихильність як армійська цінність лідерства

Складна проблема. Довгий текст. Наберіться терпіння і прочитайте до кінця.

В Українській армії у 2015 і 2017 роках фахівці Київського міжнародного інституту соціології проводили комплексне соціологічне дослідження, зокрема й рівня довіри військовослужбовців різних категорій до військово-політичного керівництва держави. Суспільство можливо й не повинно знати детальні результати такого дослідження, особливо коли триває війна, але з його висновками ознайомлювалися президент, міністр оборони, НГШ-ГК. Лояльність і довіра особового складу до військово-політичного керівництва була виміряна і мала свій чіткий показник.

Лояльний у перекладі з французького означає «вірний». Український синонім цього слова — «прихильний». Лояльність — це коректне, благонадійне ставлення до кого-небудь або чого-небудь. Основою будь-якої лояльності або прихильності є довіра. Тому рівень лояльності в найсильніших арміях світу завжди досліджується фахівцями-соціологами в системі демократичного цивільного контролю держави. В Україні також існує відповідна законодавча база для цього (Закон України «Про національну безпеку України» (2469-VIII від 21.06.2018), розділ ІІІ «Демократичний цивільний контроль»).

Відомо, що ознаками деморалізації особового складу будь-якої армії є низький рівень довіри до військово-політичного керівництва держави і, як наслідок, відсутність його лояльності або прихильності до командування. Однак коли хтось із діючих військовослужбовців, користуючись правом, що визначено в статті 34 Конституції України, пише в соціальній мережі щось негативне або занадто емоційне про військово-політичне керівництво — це ще не означає, що весь особовий склад Збройних Сил деморалізований і небоєздатний.

Основний Закон також визначає, що здійснення прав цього військовослужбовця може бути обмежене законом (!!!) в інтересах національної безпеки, зокрема й для захисту репутації або прав інших людей. Прихильність військовослужбовців ґрунтується на верховенстві права, яке засновано на зрозумілих цінностях, що визначають етику поведінки кожного.

За тлумаченням Конституційного суду України:

«Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість — одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права».

Хтось із військовослужбовців або в суспільстві вважає, що такий вчинок є спланованою «ідеологічною» або інформаційною диверсією (таке дійсно робилося досить часто за п’ять років війни щодо колишнього президента), хтось категорично засуджує цього військовослужбовця, тому що зачіпати «недоторканних» у будь-який спосіб категорично заборонено (не законними процедурами, звісно, просто спрацьовують гени «самозбереження» рабської психології людини), хтось підтримує цього військовослужбовця, тому що поділяє його думку, а хтось карає його, щоб інші боялися, перебували в атмосфері страху і робили для себе висновки, чи слід повторювати його «подвиг».

Але досвід свідчить, що все простіше — з цим «емоційно нестабільним» військовослужбовцем ніхто з безпосередніх начальників не спілкується, не знає його світоглядних принципів, не бажає, або не має аргументів переконати його у протилежному. Іншими словами, не задовольняє його інформаційні потреби. Хоча вимоги так званих «керівних» документів чітко про це вказують кожній військовій посадовій особі, починаючи з сержанта — командира відділення, аж до головнокомандувача: спілкуватися з людьми, слухати й чути, дотримуватись їхніх прав, переконувати, знати і задовольняти потреби своїх підлеглих, перш за все, інформаційні.

А коли воєначальник не задовольняє інформаційної потреби, не знає і не спілкується з підлеглим? Коли, на думку «ідейного» підлеглого, воєначальником (або державною посадовою особою) порушені певні цінності і права людини? Тоді він починає в них сумніватися і зневажати. Тоді єдиним способом викликати реакцію й увагу громадянського суспільства на це неподобство є використання соціальної мережі та можливостей Інтернет.

Такі реалії української армії та інформаційного середовища суспільства, яке прагне побудувати свою державу на демократичних принципах дотримання прав людини, зокрема свободи вільно висловлювати свою думку. Саме про це у своєму нещодавньому інтерв’ю наголошував міністр оборони України Андрій Загороднюк: «Ситуація з морально-психологічним станом у військах залишається контрольованою. Але інколи трапляються ситуації, коли деякі командири своїм ставленням до підлеглих можуть порушувати їх права. Причому це не кримінальні порушення (хоча такі випадки є, але їх можна перерахувати), а більше адміністративні, дисциплінарні. Приміром, не дають відпустки, не виплачують гроші, які мають виплачувати, не дають документи.

Коли військовослужбовець бачить, що в нього немає шансів вирішити це питання, він залишається сам на сам з цим рішенням, це є проблема. І це де мотивує».

«Дуже часто права порушуються, коли порушник знає, що йому за це нічого не буде. А якщо він знає, що понесе відповідальність, то таких випадків буде набагато менше. Навіть за останні чотири місяці надходила величезна кількість питань, які вирішувалися протягом дня. Коли запрацює система і військовослужбовці знатимуть, що їх права захищені, ситуація зміниться».

Далі міністр пояснює проблематику впровадження стандартів НАТО.

Останніми роками начебто за принципами армій країн НАТО створювалась нова Українська армія, зокрема й за зразками взаємовідносин між військовослужбовцями. Крім того, війна внесла свої корективи у взаємини як між військовими всередині армії, так і зовні – із суспільством. Вони кардинально змінилися за воєнні роки. І коли люди відчувають найменші ознаки повернення «довоєнної атмосфери» принизливого ставлення до них — вони негайно реагують всіма доступними їм способами, інформаційними можливостями, перш за все.

Отже, аналізуючи головні армійські цінності ЗС США, прописані в FM-22-100 «Military Leadership» (chap 2) — першою визначена прихильність (лояльність). Вона тісно поєднана з іншими армійськими цінностями: обов’язком, повагою, самовідданою службою, честю, цілісністю й особистою мужністю. Фундаментом лідерства військовослужбовців у ЗС США є саме вони. Цінності, співпереживання, «Етос воїна», «Етос служби», дисципліна і субординація обумовлюють властивості характеру військового лідера.

У поясненні прихильності як головної армійської цінності розкривається її сутність: кожний солдат присягає бути прихильним до Нації і містить в собі зобов’язання підтримувати і захищати Конституцію. Бути прихильним до Армії — означає підтримувати військову і цивільну ланку командування. Бути прихильним до Підрозділу — означає мати двостороннє зобов’язання між військовими лідерами та їх послідовниками та поширення цих зобов’язань між солдатами один до одного.

Ви не побачите там слів про те, що кожний військовий повинний бути лояльним до президента, до членів уряду, до сенаторів чи конгресменів або до конкретного воєначальника.

Отже, сутність прихильності як армійської цінності розкриває справжню віру і вірність будь-якого військовослужбовця, перш за все, до нації, Конституції, Армії, підрозділу та інших солдатів. У доктрині лідерства військовослужбовців США чітко пояснено, що лояльність — це двостороння вулиця: не слід сподіватися на вірність, не готуючись її віддати так само. Вірність ваших людей — це подарунок, який вони вам дають тільки тоді, коли ви заслуговуєте на це, коли ти професіонал військової справи, ставишся до них справедливо і живеш за концепціями, про які ти говориш вголос. Це стосується і найвищої посадової особи в державі. Військові лідери віддані своїм підлеглим і ніколи не дозволяють їм зловживати відданістю.

Справжні воїни, перш за все, воюють і борються один за одного. Вони вірні один одному — це і є прихильність. Військові лідери заробляють цю прихильність одним важливим способом — коли ведуть за собою своїх солдатів у бою. Їх відданість до своїх людей має бути сильнішою, ніж у солдатів, які довіряють своєму лідеру провести їх живими через небезпеки бою. Однак прихильність поширюється в армії на весь особовий склад — на воєначальників, підлеглих, а також на співслужбовців.

Переконання військового лідера будь-якого рівня управління (навіть найвищого військово-політичного) впливають безпосередньо на лідерський клімат, згуртованість, дисциплінованість, підготовку та бойову ефективність підрозділу. Чітко встановлені формальні норми — це офіційні стандарти чи закони, які керують поведінкою як військових лідерів, так і їх послідовників. Вони обумовлюють етику поведінки: принципи або стандарти, якими керуються військові професіонали, що виконують обов’язки і накази, завдання на основі моральних норм і цінностей.

У військового лідера зазвичай є три загальні етичні обов’язки:

По-перше, він повинен бути хорошою рольовою моделлю в дотриманні моральності в повсякденному житті та професійній діяльності.

По-друге, він повинен розвивати своїх послідовників (підлеглих) з етичної точки зору.

Нарешті, він повинен приймати рішення і діяти таким чином, щоб максимально уникати етичних дилем.

Незалежно від джерела тиску, яке спонукає вчиняти неетично, справжній ціннісний військовий лідер зазвичай знає в душі, як приймати правильні рішення. Але ж будь-яке рішення в армії вимагають приймати правильно. Головним питанням залишається те, чи є у військового лідера характер і мужність жити, вирішувати й діяти за цінностями в хаосі, навіть тоді, коли хтось (зверху) тисне вчиняти по-іншому. Якщо ти маєш правильні переконання та цінності, тобі завжди буде зрозуміло, що робити і як діяти у більшості ситуацій, і ти це зробиш гідно.

Іноді військовий лідер опиняється у комплексі ситуацій, коли правильний етичний вибір для нього не зовсім зрозумілий. Справжні етичні дилеми існують тоді, коли вимоги закону (наказів, розпоряджень) входять у суперечність з моральними нормами і цінностями. У таких ситуаціях етичний процес прийняття рішень може допомогти визначити військовому лідеру процедури дій, які забезпечать найбільше моральне благо.

Військовим лідерам в арміях цивілізованих країн світу пропонують такі етапи етичного процесу прийняття рішень:

Крок 1. Інтерпретуйте ситуацію. У чому етична дилема?

Крок 2. Проаналізуйте всі чинники та сили, які стосуються дилеми.

Крок 3. Виберіть такий хід дій (процедури), яким ви вірите, і що вони найкраще слугуватимуть нації.

Крок 4. Реалізуйте свій вибір в рішенні й дії.

Починається процес етичного прийняття рішень тоді, коли ви зіткнетеся з двозначною проблемою і продовжуєте його реалізувати, поки ви не розробите та не реалізуєте своє рішення. Цей процес допомагає всебічно проаналізувати проблему, визначити всі чинники і сили, що на нього впливають, розробити можливі процедури дій, оцінити їх ефективність і наслідки та визначитися з курсом.

Основними чинниками або силами, що впливатимуть на ефективність етичного процесу прийняття рішення військовим лідером, будуть такі:

1. Основні національні цінності, встановлені в Конституції, Декларації незалежності, традиції, що забезпечують фундаментальні права і обов’язки громадян країни.
2. Закони, настанови, накази і формальні стандарти, що визначають політику, процедури прийняття рішень і встановлені норми етики поведінки.
3. Армійські цінності, що стандартизують етику поведінку всіх категорій військовослужбовців: вірність (політичній) нації, армії і підрозділу, обов’язок, самовіддане служіння, цілісність, мужність, компетентність, довіра, повага і прихильність.
4. Цінності, традиції, звичаї і ритуали підрозділу, що виробляють стандарти і регулюють повсякденну поведінку військовослужбовців. Для характеристики антицінностей підрозділу (структури, органу військового управління) можна навести, наприклад такі: пристосуванство, улесливість до начальства, невігластво, байдужість, меркантильність, педантизм, закостеніле мислення, недоступність до людей, заздрість, приниження, зверхність, хамство, брехливість тощо.
5. Ваші персональні цінності — ідеї і переконання, що впливають на етику вашої поведінки.
6. Інституційні впливи — елементи загальної армійської культури й організаційного (командного) клімату, політика встановлення процедур, операцій та порядку виконання завдань і обов’язків, що впливають на етику вашої поведінки тощо.

Цими чинниками і силами етична дилема прийняття рішення не обмежується, але вони найважливіші, їх слід враховувати і розглядати перш за все. Оскільки етика є фундаментальною частиною лідерства військовослужбовців, процес прийняття рішень також повинен враховувати чотири головні чинники: процедури лідерства, особистість військового лідера, ситуацію та комунікації.

Етичний процес прийняття рішень може допомогти військовому лідеру ефективно вирішити етичну дилему й обрати найбільш відповідний порядок дій. Якщо військовий лідер ретельно проаналізує всі задіяні в етичній дилемі чинники та сили, конфліктні аспекти і наслідки, тоді повинний обратися такий спосіб дії, який здається найкращим для нації.

Лояльний або прихильний військовослужбовець — потенційний військовий лідер армії правової держави вчиняє так:

1. Поважає, перш за все, Конституцію та закони країни.
2. Виконує службові обов’язки для того, щоб захищати: націю, поважати і дотримуватись Конституції, посилювати Армію і свій підрозділ і, нарешті, поважати самого себе, захищаючи свою гідність і права.
3. Дотримується вищих пріоритетів командування.
4. Працює в системі, не маніпулюючи нею для будь-якої особистої вигоди.
5. Виявляє вірність підрозділу та побратимам.
6. Виконує законні накази, не висловлюючи персональної критики. Не виконує злочинні, на його думку, накази.
7. Захищає особовий склад від недобросовісного поводження ззовні або вище за ланкою управління будь-якими способами, що відповідають прийнятим моральним цінностям і нормам.

У воєначальників різних категорій завжди є вибір — безпосередньо спілкуватися, виявляти причини і світоглядні позиції «емоційно нестабільного» підлеглого, корегувати (змінювати) його переконання і поведінку, або покарати. Зазвичай, в армії автократичної держави все робиться просто і нашвидкуруч: провести («зкліпати») розслідування, швидко і показово «розстріляти», посадити за грати, знищити кар’єру та попередній імідж, принизивши соціальний статус навіть за висловлену в якийсь спосіб особисту думку, яка не збігається з існуючою «політикою» начальника або «партійної більшості». Українці все це вже проходили в своїй національній історії. Тих, хто використовує такі методи «закручування гайок», завжди чекає одне й те саме — забуття й зневага.

Залякати когось, покаравши з приниженням гідності людини — це найменш ефективний спосіб впливу і має завжди негативні наслідки не лише для командира і підлеглого, а й в цілому для морально-психологічного клімату в підрозділі (структурі або органі військового управління). Цей спосіб токсичний і називається контрпродуктивне лідерство. Страх має короткостроковий «тваринний» ефект і ніколи не досягає тої мети, яка поставлена «токсичною» посадовою особою. Комунікувати з людьми завжди стає важче зі зростанням кар’єри, з вершин влади іноді тяжко опускатися до низів (заважає статус власної пихатості і надуманої «всесильності»), а карати, навіювати страх, створювати каральний «токсичний» організаційний клімат — набагато легше і простіше, як комусь здається.

Чи має право військовий мати свою приватну сторінку в соціальній мережі? Будь-який український військовослужбовець має конституційне право вести персональний щоденник на своїй сторінці в соціальній мережі? Чи це конституційне право військовослужбовця обмежено в законний спосіб? Якщо так, то який? Врешті, забезпечивши верховенство права, можна зробити так, як це зробили в арміях цивілізованих країн.

Якщо на ці запитання немає чіткої відповіді, якщо не буде зрозумілою ціннісна основа діяльності всіх військовослужбовців (від солдата до генерала) та їх прояву лідерства, то й надалі будуть прецеденти, які деструктивно впливатимуть на морально-психологічний стан всього особового складу Збройних Сил і цим завжди і всюди будуть користуватися вороги України.

В американській армії є така приказка: «Байдужий воїн — це мертвий воїн!» Погоджуюсь з цим твердженням, тому що саме байдужість і цілування чобіт «царя» неодноразово дозволяли перетворити українську націю на рабів, з яких потім з’являлися покоління прибічників «русского міра» з половою в голові замість мозку.

І насамкінець для тих, хто генерує в суспільстві гасла на кшталт «Армія поза політикою», для роздумів цитата одного з шанованих лідерів у США сенатора Джеймса Ґ. Вебба-молодшого, який воював капітаном у В’єтнамській війні, нагородженого Морським Хрестом, Срібною і Бронзовою Зіркою:

«Підпорядкування військових політичному контролю відноситься до існуючої політики, а не до політичних дебатів. Політичний процес вимагає від воєначальників вільно висловлювати свої думки, а якщо їм не вистачає мужності для цього, тоді вони несуть перед своїм народом таку ж саму відповідальність, як і політики, які покривають їх мовчання» («Мовчання адміралів» (1999).

Прихильності або лояльності всім!