Про біженців з України в Польщі
Цей текст уже вийшов на нашому Patreon. Будь ласка, підтримайте редакцію!
Оскільки сам я маю безпосередній стосунок до цієї категорії людей, хотів би продовжити меседж Макса Гадюкіна — після війни з демографією буде... Емм... Велика проблема.
Примітка редакції. Рекомендуємо підписатися на телеграм автора. Тиць!
Безумовно, буде. Трохи статистики для початку. Наразі з країни виїхало понад 8 мільйонів осіб, які розподілені вкрай нерівномірно: 2,8 мільйона виїхали + депортовані в РФ. Іще 1,5 мільйона — в Польщі. І мільйон — у Німеччині. Далі йдуть 500 тисяч осіб — у Чехії та 250 тисяч — у США, а ще близько 100 тисяч — у Канаді.
Звісно, це не всі. Решта (майже 2 мільйони, до слова) більш-менш рівномірно розподілилися по європейських країнах.
Чому я зробив акцент на розподілі? Зараз поясню.
Уже з цієї картини можна зробити початкові висновки про те, яка кількість біженців не повернеться. Це, безумовно (на мій суб’єктивний погляд), ті, хто виїхав до Росії, США і Канади. Якщо не всі, то на 90%.
Чому? Тому що США і Канада надають досить непогану програму з адаптації. Тобто людей одразу орієнтують на те, що вони залишаться і стануть повноцінними громадянами з часом. Про РФ, думаю, пояснювати не треба. Ви й так зрозуміли, чому більшість не повернеться. Просто вони інші.
Ще Росія із задоволенням їх угробить. Але це вже нас не стосується.
А що ж у нас? Таким чином, безповоротними втратами щодо населення я вважаю приблизно 3,1 мільйона осіб. І це тільки в даному напрямку.
Йдемо далі. Особливості міграційного законодавства Німеччини та багатьох європейських держав досить специфічні. Вони такі, наскільки я зрозумів, що залишитися після закінчення терміну тимчасового захисту буде досить проблематично. Але все ж можливо за великого бажання.
Там є норми стосовно мови та інші труднощі. З огляду на мій досвід спілкування з біженцями, можу впевнено сказати, що дійсно готові битися з європейською бюрократією від сили 25%.
Повторюся, там усе реально складно. Хто знає, той зрозуміє.
Разом — тут наші повоєнні втрати становитимуть близько 200 тисяч осіб у Німеччині та 650 тисяч у решті Європи, крім Польщі. Найімовірніше.
А тепер Польща. Насправді, намагатися будувати свої прогнози щодо Польщі не найлегше (як думає багато хто), а складніше. Справа в чому. З одного боку, українці тут чудово асимілюються. Їм легко вести справи, тому вони сміливо відкривають бізнес або влаштовуються на роботу в готовий проект. Та й із мовою особливих проблем не буває. Принаймні, на побутовому рівні.
Але є одне «але». І навіть не одне. По-перше, повернутися додому звідси — це означає сісти на автобус чи поїзд зранку, а вже ввечері бути вдома. Тому дуже велика частина біженців другий рік сидить буквально на валізах, щоб повернутися.
У них і робота вже є, і житло. Хто повернеться? Чесно, не наважуся давати прогнози.
До речі, про працю. Переважна більшість задіяна на некваліфікованій роботі: сортування, конвеєр тощо, — маючи часто і спеціальність, і досвід праці в інших напрямах. Усе з однієї простої причини — до такої роботи часто додається дешеве житло у своєрідних гуртожитках.
Звичайно, це складно. А якщо додасте в ці розрахунки ще й дітей — боюся, тоді складність зросте в рази.
Тому, коли мені хтось каже, що всі біженці в Польщі залишаться — я тільки посміхаюся. Адже там точно залишаться не всі. Думаю, повертатися можуть не захотіти ті, хто зміг знайти роботу за фахом і вибратися з робочого житла бодай на орендовані квартири. І, який збіг, уже є приблизні прикидки на ту категорію.
За нещодавно вивченою статистикою, це приблизно 20%. Це ті українці, які самі знайшли й оплачують своє житло на цей момент. Тобто стали на ноги.
Від цього показника і варто відштовхуватися.
Разом отримуємо майже 300 тисяч осіб. Такі прогнозовані демографічні втрати по Польщі. Погодьтеся, на тлі тих, хто добровільно виїхав до РФ, не так страшно. Підсумовуючи, одержуємо цифру неприємну. Десь 4,3 мільйона осіб. І це за моїми оптимістичними прогнозами.
Макс міркує про те, що треба створювати умови для повернення, інакше буде біда. Але ні, біда буде за замовчуванням. Понад 4 мільйони осіб, можна сказати, вже втрачено безповоротно. Боротьба буде йти (якщо буде, звісно) за тих, хто вагається. Ну і до цих цифр варто додати той факт, що коли відкриють кордони, багато українських чоловіків поїдуть до своїх дружин, які вже влаштувалися у великому світі.
Можемо прикинути, не враховуючи тих, хто виїхав до РФ, що такі втрати становитимуть іще до мільйона.
П’ять мільйонів осіб — тобто кожен сьомий або кожен восьмий. І це з урахуванням того, що цифри не особливо зміняться. Можна, звісно, сподіватися на диво. Однак щось мені підказує, що дива не буде. Що потрібно вже зараз саджати високочолих розумників за розв’язання цієї проблеми: демографічної післявоєнної катастрофи.
Розумників у нас вистачає, просто дайте їм нормальне завдання. Краще реагувати завчасно, ніж панікувати із запізненням.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!