Пруссія після 1806 року: подолання національної кризи. Реформа після катастрофи

Вільгельм фон Гумбольдт

Базовою прусською реформою після катастрофи 1806 року стала реформа освіти, бо вона забезпечила людський капітал для перетворення всіх сторін суспільного життя у Пруссії. Ця реформа, безперечно, найбільш впливова і відома з усіх прусських реформ початку ХІХ сторіччя, бо її принципи збережені протягом 200 років. Дивлячись зараз на її проведення, не можна не дивуватись її масштабності та швидкості. Її автор Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835) у 1809 році був послом Пруссії в Римі, а в 1812 році — вже послом у Відні. Між цими посольствами він встиг створити систему освіти, яка існує донині не лише в Німеччині.

До реформи Гумбольдта ніякої державної системи освіти у Пруссії не існувало. Держава школами практично не переймалася, не виділяла грошей ані на їх будівництво, ані на функціонування. Школи були справою або магістратів, або поміщиків, або сільських громад, тому були абсолютно різними за якістю підготовки та обсягом шкільних програм. Бо на рівні держави не існувало міністерства освіти, загальних шкільних навчальних планів, стандартизованих підручників, іспитів та атестатів.

Гумбольдт створив чітку загальну державну систему, в якій:

1) Хаотичність типів шкіл і програм навчання була ліквідована, шкільна освіта поділена на два рівні — початковий та середній із відповідними двома типами шкіл.

2) Була створена велика кількість державних початкових шкіл, що дозволило зробити початкову освіту доступною і обов’язковою для всього народу.

3) Навчання у школі будувалося на принципі неогуманізму. Гумбольдт у листі до короля Пруссії так виклав свій принцип освіти: «Існують, безперечно, певні знання, які повинні мати загальний характер і, що ще важливіше, певна культура розуму та характеру, без яких ніхто не може дозволити собі обійтися. Очевидно, що люди не можуть бути хорошими ремісниками, купцями, солдатами чи підприємцями, якщо, незалежно від їх професії, вони не будуть добрими, витриманими та — відповідно до свого стану — добре обізнаними людьми і громадянами. Якщо цю основу закласти у школі, професійні навички легко набути пізніше, і людина завжди може вільно переходити від одного заняття до іншого, як це часто трапляється в житті».

4) Навчання закінчувалося обов’язковими іспитами (які називалися «абітур», звідки походить знайоме всім слово).

5) У школах викладали добре підготовлені вчителі, для підготовки яких створили спеціальні навчальні заклади. Про рівень шкільних вчителів Пруссії існує крилатий вислів, що помилково приписують Бісмарку: «Битву при Садовій виграв прусський шкільний вчитель», в якому йдеться про вирішальну битву австро-прусської війни 1866 року.

6) Вищій рівень освіти давали університети, які поєднували в собі навчальні та науково-дослідницькі функції (так звана Гумбольдтова модель університету, для демонстрації якої Гумбольдт ініціював у 1809 році створення Берлінського університету, на противагу французький моделі, в якій навчання та дослідження поділені між університетами і академією наук).

7) Освітою керує єдиний державний орган (у Пруссії з 1809 року це був департамент освіти в міністерстві внутрішніх справ, а з 1817 року — окреме міністерство освіти).

Прусський варіант розвитку освіти на науки мав наслідки світового значення, серед яких можемо назвати такі:

• Німецький шлях індустріалізації, який був побудований не на емпіричних технологіях, а на технологіях, що виникли з фундаментальних досліджень у хімії та фізиці. Саме таким шляхом пішов технологічний прогрес у всьому світі з другої половини ХІХ сторіччя.
• Поєднання освіти та науки створило американську модель дослідницьких університетів і згодом — інноваційні парки, найбільш знаменитим з яких є Кремнієва долина при Стенфордському університеті, де поєднані не лише освіта та наукові дослідження, а й фінансування і підприємництво.

Король і королева

Прусських державних діячів наполеонівських часів поєднує те, що всі вони були призначені на свої посади однією особою і всі вони виконували завдання, поставлені цією особою — королем Пруссії Фрідріхом-Вільгельмом ІІІ.

Сучасники та історики не бачили в особі Фрідріха-Вільгельма ІІІ (1770-1840) видатного інтелекту або характеру. У дитячі роки майбутній король Пруссії був як сирота при живому батьку, бо його батько Фрідріх-Вільгельм ІІ зовсім їм нехтував. Поглинутий придворними інтригами та сексуальними скандалами, він відіслав сина до літньої резиденції у Бранденбурзі, де хлопчик жив із вчителями. Він виріс скутим, меланхолічним та боязким, але чесним і порядним. Ставши королем, він докладав значних зусиль, щоб відновити моральну репутацію Гогенцоллернів, зіпсовану його батьком.

Фрідріх-Вільгельм ІІІ був коронований у 1797 році, тому весь початковий період його влади припав на наполеонівські війни. Після перемоги над Наполеоном союз Пруссії, Австрії та Росії розглядався як реакція абсолютизму на події французької революції, але абсолютизм Фрідріха-Вільгельма ІІІ вже не був таким, як класичний абсолютизм Людовіка XIV. Якщо кредо «короля-сонця» було «Держава — це я», то найбільш цитований вислів Фрідріха-Вільгельма ІІІ був зовсім іншим за змістом: «Кожен державний службовець має подвійний обов'язок: перед сувереном і перед країною. Може статися, що вони не сумісні, тоді обов'язок перед країною є вищим».

Ясно, що для Фрідріха-Вільгельма ІІІ інтереси Пруссії були вищими за особисті інтереси монарха. Тому після приниження, яке зазнала Пруссія від Наполеона після 1806 року, в поєднання з особистим приниженням, коли король та його двір були змушені з Берліну переселитися до Мемеля (нинішня литовська Клайпеда), він мав взятись за відновлення країни. Здавалося, його слабкий характер примушував його змиритися з ситуацією, але поруч із ним опинилась людина з сильним характером — королева Луїза (1776-1810).

В історії Пруссії не було королеви, яка б користувалася такою народною любов’ю, як королева Луїза. Особливо в історію увійшов її вчинок під час переговорів в Тільзиті у 1807 році, коли вона особисто прийшла до Наполеона, щоб умовити його не принижувати Пруссію. Хоча порив королеви результатів не приніс, але вчинок був оцінений і німецьким народом, і Наполеоном. Наполеон називав її «єдиним справжнім чоловіком у Пруссії».

Після коронації її чоловіка Луїза налагодила тісні стосунки з міністрами і стала впливовою фігурою уряду Пруссії, чим викликала загальну повагу та прихильність. Королева щосили намагалася бути в курсі політичних подій, і від самого початку свого правління король радився з Луїзою з державних питань.

Саме королева Луїза наполягла на тому, щоб Штейна призначили головою уряду в 1807 році, попри погане ставлення короля до Штейна. Вона характеризувала Штейна як останню надію Пруссії за його «всеохоплюючий розум». У наступні кілька років Луїза всіляко підтримувала зусилля уряду, здійснювані Штейном і Гарденбергом щодо реорганізації держави, а також зусилля Шарнхорста щодо реорганізації армії.

На жаль, сама вона не побачила визволення Пруссії від французів, бо в 1810 році королева Луїза померла у віці всього 34 років. Наполеон написав королю Пруссії слова співчуття, зауваживши, що король втратив свого найкращого міністра. Після передчасної смерті королеви Луїзи у Пруссії виник її культ, історики вважають, що вона стала уособленням німецького націоналізму.