Ринок, акри, два читання: перше голосування закону 2178-10

Багатостраждальне питання української землі та її володіння потроху починає нагадувати питання Другої поправки в Сполучених Штатах. Опоненти не можуть і не дуже хочуть розуміти один одного, від їх перемоги чи програшу (як вони собі бачать) залежить все їх життя, ба більше - безпека та єдність всієї країни! І саме тому це питанням не втрачало актуальності всі роки незалежності, а з недавніх пір почав активно її знову набувати.

Вже передчуваючи страшенний бугурт та палаючі...хм, коментарі, які впадуть на голову автору та рідної редакції, свідомо в цьому матеріалі не буде висвітлена певна одна позиція. Буде, скоріше, відверте та самовідане намагання залишитися неупередженим. Шитшторм у коментах, як завше, вітається.

13 листопада в першому читанні Верховна Рада приймає законопроект 2178-10. Під залпами громоголосого “Ганьба!” та штурмом трибуни монобільшість силою в 240 голосів таки проголосувала за. Проти - по суті, всі інші. Тимошенко знову гордо йде в опозицію, ЄС та Голос хочуть ринок, але не такий, але монобільшість є монобільшість. 

І хай вас не дивує той факт, що закон 2178-10 є майже дослівною копією закону 2178, який ще в вересні подавався Кабінетом Міністрів (хоча факт таки трохи дивуючий). Краще розберемося, що ми маємо на виході.

То що ми маємо в новому-старому законі?

1. Ринок землі буде відкрито 1 жовтня 2020 року. До того часу всі мають, по ідеї, морально приготуватися, відміряти паї та порахувати ціни (цікаво, а якщо відкриття - то де червону стрічку треба різати буде?).

2. Радикально інші правила для іноземців. Для іноземних юридичних та фізичних осіб (а також осіб без громадянства) ринок відкривається 1 січня 2024 року. До того часу набути землю вони можуть лише шляхом успадкування чи взяти в оренду (оренду можуть оформити лише сільськогосподарські товаровиробники). 

3. Обмеження, які таки є. Закон у його теперішній редакції вводить обмеження на можливість фізичний та юридичній особі володіти занадто великим паями. В межах України на одну особу має припадати не більше 0,5% сільськогосподарських земель, в межах однієї області або АРК - 8%, в межах однієї ОТГ - 35%.

4. Держземкадастр. І майже третина закону присвячена новим формам роботи Державного земельного кадастру - страшної та доволі непеовороткої махіни, на яку раніше багато хто міг нарікати. Планується підв’язати його до Державного реєстру речових прав, Державним реєстром актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб через програмне забезпечення Державного реєстру прав. Якщо коротко - намагання в диджіталізацію в самому соку. 

В чому тоді питання?

Фанфари грають, ринок вводять - у чому ж тоді проблема? Що всім не подобається? По-перше, це лише перше читання, а наш законодавчий процес обожнюю накидувати величезну кількість правок саме в період між першим та другим читанням. Тому якщо вам подобався закон - не спішіть радіти, а якщо ви стояли до нього в опозиції - можливо, ви ще більше його розлюбите.

По-друге, vox populi. Останні опитування перед сами прийняттям закону, проведені центром Разумкова, показали відсутність повної підтримки введення ринку землі та (несподівано) бажання референдуму для вирішення цього питання. Здається, скоро матимемо дійсний тренд на референдуми про все навколополітичне (аналогії зі Швейцарією не проводити, будь ласка, не спрацює). 

По-третє, правила гри нового ринку. Певний час назад Світовий Банк пропонував Україні схема відкриття земельного ринку. Пропонувалося спочатку прийняти рамковий закон “Про обіг землі”, який би регулював майбутній ринок та встановлював для нього необхідні обмеження. Але монобільшість, очевидно, пішла трохи активнішим шляхом - напролом -, тому багато тонкощів будуть вирішуватися і виписуватися в процесі оформлення ринку (хоча не відкидаємо надію на ті самі правки перед другим читанням). 

По-четверте, сірий сектор ринку. Фактично, вже з 2001 року ринок землі в Україні працював, але виключно по сірим схемам. Була продажа, була оренда, був тіньовий емфітевзис. І без необхідного регулювання та нових методів тиску все це може і залишитися. Тоді багато в чому і ціна на землю може не дотягти до тої омріяної ціни в 2200 доларів за гектар, що була обіцяна Мінекономіки (хоча, а хіба не такою була ціна у 2001-2002 роках…?).

Так чи інакше, миємо трохи менше року, аби підготуватися до внутрішнього ринку землі і майже п’ять до приходу іноземних інвесторів. І є відчуття, що це якраз гарний час длятого, щоб нарешті перевести суспільний дискурс в трохи більш конструктивне русло - як покращити цей закон? Як гарантувати підзвітність парламента з цього питання? Як не дати йому взагалі відірватися від реальності? І думаю, коментарями в фейсбуці тут не обійтися.