Перейти до основного вмісту

Роги і копита – 95

Дорога в пекло. Чи ні?

31 грудня 2018-го ми з друзями традиційно зібрались за новорічним столом. Сповнені оптимізму, хамону та вина, ми підбивали підсумки, ділились досвідом і будували плани.

Наступний рік відверто манив захопливими перспективами. Нові ідеї, проекти, цілі — всього було вдосталь. Обережні сподівання попередніх років якось непомітно переросли у впевненість. Уперше з 2014-го. Економіка у країні, що воювала, якогось біса стабілізувалась та набирала обертів. Зубожілі українці масово рвонули до Європи, а дивні європейські інвестори — в Україну. Шалені обсяги продажу нерухомості та авто, туристичний бум і масове будівництво по всій країні, небачена бізнес-активність та кадровий голод. Все навкруги наче показилось та дурним криком кричало, що у звичайного середньостатистичного українця все супер — як із доходами, так і з перспективами. Лиш треба викинути пульт від телевізора й підняти з дивана свій вельми натруджений зад.

Ми сиділи і все це активно обговорювали, лаялися та сперечались, жартували й виголошували тости, як раптом… Бляха, чому ми не викинули пульт від телевізора? І яка скотиняка опівночі увімкнула фоном оте «1+1»?… На екрані телевізора, як Пилип з конопель, раптово з’явився той, про кого ви прямо зараз подумали, та впізнаваним голосом промуркотів заздалегідь зазубрений програмний передвиборчий монолог. Святковий настрій миттю вивітрився. Новорічна ніч була зіпсована. А десь у метафізичних глибинах привідчинились ворота в пекло.

В перші хвилини після «вітання» Зеленського я був шокований. Адже масштаб афери, яку збирались задіяти в Україні, просто вражав. Ще більший розпач накочувався при усвідомленні катастрофи, яка нас очікувала опісля. Невже ми це заслужили? Може, це якийсь черговий жарт чи тролінг? Чи таки не жарт? Ні, ні, українці ніколи не поведуться на цей дешевий «розводняк». Після років боротьби та після стількох утрат. Це неможливо... (Лунає закадровий гомеричний регіт.)

''

 

А поки частина читачів із криками: «Продався, тварюка!» й «Заздриш, мудило?!» — звинувачує мене в демагогії та мріє потримати за горло, спробуємо розібратись у суті питання. Адже, якщо щось виглядає як афера, має методи просування як афера, породжує наслідки, як афера, та ще й аферистами організовується, то, може, це і є афера? Й почувши від когось фрази «змінимо країну разом» чи «зламаємо систему», може, є сенс запитати, що конкретно під цими словами вони мають на увазі?

Отже, афера — це розв’язання певних задач (майнових, фінансових, егоцентричних, тощо) за допомогою обману чи зловживання довірою людей. Тут завжди присутня нерозлучна парочка: зловмисники та потенційні жертви. Причому в перших є конкретна мета, яку реалізують саме за рахунок других, шляхом втілення в життя новаторських і креативних ідей. Як кажуть: зробимо їх разом!

Аферист у цій конструкції — безумовно, особа захланна, цинічна та лицемірна. І паразитує, переважно, на людській довірі. Але він також із задоволенням готовий скористатися різноманітними «високоморальними цінностями» об’єктів своєї уваги: їхньою лінню, азартом, жадібністю, невіглаством, відсутністю критичного мислення, вірою в дива та непереборною тягою до халяви. Тому в масштабних оборудках жертви дуже часто стають мимовільними спільниками аферистів, створюючи ефект натовпу. Й більшість із них потім ще довго не готові робити висновків та визнавати свої помилки. Адже у своїх негараздах легше звинуватити когось, обставини чи Порошенка, ніж увімкнути аналіз, логіку причинно-наслідкових зв’язків й чесно визнати свій промах. А тому граблі — це найулюбленіший сільськогосподарський інструмент подібних індивідуумів. «Ми же нє етава хатєли! Я думал будєт па-друґому! Нє вінаватая я — он сам мєня заставіл галасавать за нєво!»

7 лютого 1994 року досить відома та успішна приватна фірма з хорошою репутацією, що продавала офісну оргтехніку, починає випуск і продаж власних акцій. Як пояснили в компанії, «для залучення додаткових інвестицій». Покупцям акцій обіцяють щедрі щомісячні відсоткові виплати, а стати справжнім акціонером може будь-хто. Попит та ціни на яскраві друковані папірці починають невпинно зростати. Небувалий ажіотаж охоплює практично всю країну. У якийсь момент щасливими власниками «акцій» стають, за приблизною оцінкою, десь так 10 чи 15 мільйонів «інвесторів». Що за дивна країна, спитаєте? Так, це Росія. А «успішна» фірма — це АТ «МММ» із недооціненим «генієм» Сергієм Мавроді.

Такому грандіозному масштабу оборудка завдячує одному ключовому фактору — надзвичайно масованій, агресивній та до нахабства набридливій телевізійній рекламі. Обличчям рекламної компанії стає такий собі «прастой парєнь із народа», чесний та порядний Льоня Голубков — дуже вдало вигаданий персонаж. На мільйони неосвічених, дезорієнтованих і зубожілих постсовків ця реклама справляє фантастичний ефект. Адже ти теж «нє халявщік, а партньор» і мрієш «купіть женє сапагі», чи не так? Творці махінації самі шоковані такими запаморочливими результатами, тому схему по ходу кілька разів удало «вдосконалюють». А рекламу про Голубкова перетворюють на справжнісінький телевізійний серіал, залучаючи туди популярних зірок латиноамериканського «мила».

У певний момент усе починає сипатись, «МММ» оголошують поза законом, а головних організаторів арештовують. І що після цього роблять обдурені та сповнені праведного гніву вкладники? Правильно: перекривають вулиці, вимагають зняття обвинувачень із Сергія Мавроді та дружно вибирають його народним депутатом. Бо той обіцяє всім повернути вклади. В результаті кожен отримує своє: простий нарід — віру та надію, Мавроді — депутатську недоторканність, а історія — унікальний приклад масового ідіотизму. Та й навіть після припинення існування «МММ» тисячі екзальтованих «інвесторів» ще кілька років не можуть заспокоїтись та активно торгують омріяними «акціями», до останнього вірячи у свою щасливу зірку та в Льоню Голубкова. Завіса.

Як бачимо, фінансова піраміда «МММ» стає, по суті, найвідомішою та наймасовішою аферою на пострадянському просторі. Які уроки ми можемо винести із цієї дикої історії? І чи може щось подібне колись повторитись у таких же масштабах? Стверджуєте, що не може? Ха! До 1 січня 2019-го я теж так думав…

…У 2014–2015 роках кількість ображених на нову українську владу невпинно зростає. Затяжна війна й відчайдушний спротив окупантам сплутують усі карти. Змінити владу в Києві прагнуть уже не лише Кремль та його посіпаки, а й залежні від Росії українські олігархічні клани, яких крок за кроком відлучають від бюджетної цицьки. Складається такий собі кремлівсько-олігархічний консенсус. Із грошима, впливом і, що найважливіше, колосальними медіа-ресурсами. Для повернення старих схем та перенаправлення фінансових потоків у потрібних напрямках не вистачає дрібниці — своїх людей у владних кабінетах. А там де є мета — з’являється й креативна ідея.

2015 року на очі потрібним людям потрапляє російський переклад другосортної італійської комедії «Benvenuto Presidente!» — і миттю визріває задум (про це я писав тут). Рекламним обличчям афери стає такий собі новітній Льоня Голубков — Василь Голобородько. На цю роль безальтернативно обирають надзвичайно розкрученого, медійно впізнаваного болванчика, у якого є дві беззаперечні переваги — колосальний і напрацьований роками позитивний імідж та власний продакшн, який, злизавши італійський сценарій, без зволікання починає штампувати «Слугу народу». Паралельно на всіх прокремлівських та олігархічних медіа-ресурсах розкручується гігантський маховик очорнення та дискредитації.

Як результат — рейтинги зростають настільки стрімко, що по ходу організатори афери вирішують штурмувати найвищу владну вершину. Фактично самозванцю з вулиці, який поняття зеленого не має про політичні, економічні чи історичні процеси, запропоновано зіграти роль президента України:
– Хочєш бить, как Путін?
– Канєшна, хачю. А шо нада дєлать?
– Ти, главнає, рукамі нічєво нє трогай. Ми всьо за тєбя парішаєм. Нє сци…

Чуваку нашвидкуруч клепають дешевенький сайт, де за пів дня сценаристи накидують щось на кшталт «Я розповім Вам про Україну своєї мрії!». Ця екзальтована єресь більше нагадує якісь грандіозні Нью-Васюки чи статут товариства «Роги і копита – 95», ніж програму кандидата в президенти. Але хто на такі дрібниці звертає увагу? Главне, шо він «прастий парєнь із народа», чесний та порядний, ну прям «нє халявщік, а партньор» і, мєжду прочім, дуже красіво зіграв у серіалі.

Чи досягла ця авантюра мети? А це вже вирішувати вам. Монументальна 40%-а діра в бюджеті. Закінчення епохи прибуткових держпідприємств. Вичавлювання з України інвесторів за допомогою лобіювання інтересів олігархів. Повернення старих добрих корупційних схем у сфері медицини та будівництва доріг. Повний контроль митниці й тотальний розпродаж стратегічних запасів. Урізання соціальних виплат і пенсій. Атака на НБУ та банківську систему загалом. Махінації з євробондами та друком гривень. Згортання децентралізації. Урізання витрат на армію та на все, до чого неможливо присмоктатись, і т.д., і т.п. Я вважаю, що все це випадково збіглося із президенством найчеснішого і найпоряднішого президента у світі.

Пройшло понад рік, а переважна більшість українців досі вірять, що фразу «я йду в президенти України» Зеленський говорив не в рамках прописаного в оборудці сценарію, а цілком серйозно. Що сказав «я вам нічєво нє должен» саме в бік нахабного журналіста, а не озвучив власний ключовий життєвий принцип. Вірять, що «дагаваріться гдє-та пасрєдінє» — це у нього така фігура мови, а не запланований поділ України на сфери впливу. Найстрашніше, українці переконані, що «проста пєрєстать стрєлять» — це таке його помилкове розуміння ситуації, а не чітко прописаний план капітуляції. Як там, до речі, перемир’я?

Найбільше забавляє частина українських блогерів та інтелектуалів, які другий рік поспіль натхненно намагаються побачити в Зеленському якісь крихти державного мислення та зародки політичного інтелекту. Вони будують концепції, аналітику, підказують йому, радять, намагаються подати руку, підставити плече. А потім розчаровано розводять руками через відсутність зворотної реакції.

Агов, шановні, зупиніться! «Что мертво — умереть не может!» Та йому абсолютно начхати, що ви там усі йому говорите та вибудовуєте. Перед ним стоять зовсім інші завдання. І ці завдання не мають жодного стосунку до державотворення. Чотири дні на передку помирав український воїн? Та йому байдуже цей факт! Бо це не було прописано в сценарії, який йому чи не щодня освіжають. Натомість луцького терориста порозписували в деталях. Щоправда, сюжет відверто вкрали із серіалу «Чорне дзеркало». Але то ж «Квартал 95» — вони постійно чужі жарти тирять.

Опустіться на землю, друзі! Подорослішайте! Зрозумійте, що Зеленський — це просто фасад, обличчя афери, така красива табличка, що прикриває дірку в стіні. Він — це такі собі яскраві та святкові ворота з ілюмінацією, збудовані адміністрацією концтабору, щоб відвертати увагу випадкових перехожих від того, що робиться за його стінами. А там за цими воротами — дорога в пекло. Саме та, яка привідкрилась 1 січня 2019-го. А тепер живіть із цим…

Ярослав Денека

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

Игра в покер началась без нашего участия

Дисклеймер. Это не статья, а заметка со списком

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...