Перейти до основного вмісту

Розкол у православ’ї: Російська церква, а не Вселенський патріархат

Давно про цю тему не згадували. Виправляємось!
Источник

Через рік після відновлення автокефалії Української православної церкви Вселенським патріархатом інтриги з її визнанням продовжуються.

У квітні 2018 року під час зустрічі Президента України Петра Порошенка та представників трьох православних церков в Україні ієрархи підписали звернення до Вселенського патріарха Варфоломія про томос для автокефалії української церкви. Вивчивши документи, що стосуються Української Церкви, Вселенський патріархат публічно заявив про свою канонічну відповідальність за Україну, а вимоги Московського патріархату на її території визнав незаконними. Після засідання 9-11 жовтня 2018 року Священний Синод Вселенського патріархату «підтвердив рішення про продовження надання автокефалії церкві в Україні» і скасування суперечливої грамоти 1686 р. про перехід Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату та заявив про відновлення ставропігії Вселенського патріарха в Києві. Також було вирішено скасувати анафему керівникам двох неканонічних церков в Україні — Філарету (Київський патріархат) і Макарію (Українська Автокефальна Церква).

15 грудня 2018 року в Києві відбулася Об’єднана рада, на якій представники трьох православних церков створили нову Православну Церкву України та обрали митрополита Епіфанія. Тисячі українців зібралися на площі перед собором Святої Софії, збудованим у XI столітті, де проходив собор, щоб висловити свою підтримку створенню незалежної від Москви церкви.

5 січня 2019 року на церемонії в храмі Святого Георгія в Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію Православної церкви України.

Після Божественної Літургії 6 січня документ був переданий митрополиту Епіфанію.

Публікуємо зі скороченнями переклад інтерв’ю з ієромонахом Микитою Пантократорським — ченцем в монастирі Пантократор на Афоні, яке він дав спеціально для болгарського видання Faktor.bg

Як ченець на Афоні та у зв’язку з моєю роботою приймаючого гостей (в архондариці) монастиря Пантократор, протягом кількох років я часто зустрічався з російськими та українськими прочанами. Тема, яка їх хвилювала за останній рік, — ситуація в Українській церкві. Питання, що виникають у кожного, викликані фальшивими новинами, розміщеними на певних дезінформаційних сторінках у мережі, чи певними журналістськими колами. Дуже легко побачити шкоду, яку вони завдають. Вони мають великий вплив, тому що замість допомоги вони поглиблюють конфлікт і озлоблюють читачів. Ось чому я маю бажання відповісти на деякі часті запитання.

Про візит Вселенського патріарха на гору Афон у жовтні 2019 року

Ці журналістські кола намагаються применшити візит Вселенського патріарха на Афон і позбавити його належного значення. Однак ми, учасники цих заходів, краще знаємо, що сталося. Зловмисники переклали образливий лист, написаний одним ченцем, що бажав зневажити Вселенського патріарха, і розповсюдили його в Росії. Чи ці люди хочуть єдності, покладаючись на думку невеликої групи ченців, яка завжди проти всіх починань Вселенського патріарха, якими б вони не були? Зараз вони зосередилися на українському питанні.

Вони не є «голосом» Афону. Голос святої гори Афон — ігумени і святий Кінотис. Усі вони були на прийомі Вселенського патріарха в Кареї та наступних зборах, за винятком представників одного монастиря, які з певних причин не були присутніми на попередніх візитах до Вселенського патріарха.

Про непослух «розкольника» Філарета

Кажуть, що Філарет не покаявся. Але як можна сказати, що Філарет не покаявся? Шість разів він подавав офіційний запит (еклітон) до Вселенського патріарха щодо свого відновлення. Патріарх і Синод не поспішали з цим рішенням. Крім того, вчинком, який виявив його справжнє покаяння, було рішення про розпуск т. зв. Київського патріархату, який він будував протягом 27 років. Якби він не покаявся, то не підписався б під розпуском. Коли говорять про каяття Філарета, це означає, що він не каявся у своєму бажанні автокефалії для України. Такого покаяння вони чекають від нього.

Після одужання він може змінити свою думку, але це його особистий вибір.


Право Вселенського патріарха легалізувати таїнства, здійснені колишніми розкольниками та «самоосвяченим» Макарієм

Відповідь на це питання дає нам історія Церкви в подібних і складніших випадках, коли навернення до православної віри Церква Христова отримала без висвячення. Є багато подібних історичних прикладів. Щось подібне відбувалося з Болгарською церквою, яка була розколота протягом 70 років. У 1945 році спілкування з нею було відновлено і, звичайно, з усіма ієрархами та священиками, без висвячення.

Справа з Україною насправді набагато простіша, ніж багато складних ситуацій, з якими церква стикалася в минулому. Відмінності тут адміністративні, а не догматичні. Тоді як у минулому мова йшла про прийняття постанов висвячення людьми, які виступали проти догм, тобто були єретиками.

Макарій (Малетич), як кажуть, є самовисвяченим. І що в історії церкви такого прецеденту немає, як визнання самовисвячення. І це, незважаючи на опубліковані статті, які доводять, що він не є самовисвяченим.

Зрештою, поступки з висвячення, на які Церква вдавалася у важкі часи, значні. Є більш важкі випадки, коли єпископи, висвячені єретиками, які завдали великої шкоди церкві, були визнані. Церква — мати. Її мета — врятувати людей. Зберегти, а не засудити. Такі рішення про поступки Церква приймала століттями, щоб в ній завжди були єдність і спасіння для людини.

Хто працював з цими мільйонами українців, яких розколюють 27 років? Усі вони під опікою двох людей. Філарет і Макарій. Тепер нам слід радіти, адже український народ все ж знайшов «шлях порятунку». У Церкви Христової стало багато мільйонів нових прочан. Яка радість!

Недійсність грамоти 1686 року

Що стосується грамоти 1686 р., питання полягає не в тому, чому Вселенський патріархат скасував її, а чому Московський патріархат ніколи не дотримувався пунктів цієї грамоти і фактично не визнав її дійсною. Московський патріархат створив щось своє без благословення Церкви. І те, що робиться без благословення, не має хорошого кінця. Де вказано про Вселенського патріарха? Його не названо, бо в Москві знають, що духовна (церковна) юрисдикція належить тому, чиє ім’я повинно бути зазначеним.

По суті, ця грамота була скасована не зараз, а ще тоді Московським патріархатом. Вона ніколи не була дійсною, оскільки її умови ніколи не були дотримані.

І хіба не дивно, що ці журналістські кола про це нічого не говорять? Вони посилаються лише на церковну свідомість. Звичайно, за ці три століття сформувались різні свідомості. Покоління пройшли, не знаючи нічого, крім реальності. Вони народилися і померли в такому стані. Але цей факт не віднімає права Вселенського патріархату скасувати владу грамоти та повернути Україну до своєї єпархії. Це причина, чому Вселенський патріархат офіційно скасував цю грамоту.

Вселенський патріархат попри утиски від вступу Російської Церкви на свою територію не хотів довгі роки (навіть століття) отримувати те, на що має право. Це він зробив прямо зараз, коли стільки людей були приречені бути розкольниками без якихось причин. Вселенський патріарх пішов на цей крок не заради себе, але тому що його спонукала любов до спасіння всього українського народу в часи гострої потреби. Йому довелося піклуватися про ці мільйони вірян.

Усі очікували, що Росія прийме це рішення. Але вона не змогла, незважаючи на те, що Україна хотіла автокефалії з 1991 року (навіть є документ про запит за підписом митрополита Онуфрія — глави Московського патріархату УПЦ). Російській церкві це було б дуже важко, адже надання Україні автокефалії означало б втрату багатьох важливих територій та місць культу. Ця реакція зрозуміла. Вона людська, вона логічна, але вона зовсім не духовна.

З іншого боку, Патріарх Варфоломій та Синод діють з великою мудрістю та увагою, а головне — з багатьма моліннями. Патріарх хоче, щоб усі були об’єднані, він згадує всіх, працює на єдність у межах своєї влади, не порушуючи правил. Скільки вони б не звинувачували його і примушували людей ненавидіти його, вони не матимуть успіху, бо Бог знає правду. Вселенський патріархат повернув до канонічного причастя безлічі колишніх розкольників в Україні.

Якби російська церква хотіла єдності, все було б легко. Але здається, що її більше влаштовує втратити Україну, на жаль. І саме це створює великі проблеми у світовому православ’ї.

Про те, що Вселенського патріарха названо «Папою Сходу» і твердження, що він хоче бути першим без рівних

Вселенський патріархат не спричинив розкол, як стверджують певні журналістські кола, а навпаки, зцілив його. І зараз в Україні ніхто не є розкольником. Патріарх на це має право, тому що, як ми бачимо, Україна належить до його юрисдикції, і, крім того, Церква через вселенські собори надала йому привілей приймати «еклітон», апеляцію про відокремлення від інших помісних церков. Жодна петиція про еклітон не була адресована всім патріархам. Це підтверджується також відповіддю на питання російського духовенства до інших патріархів у 1663 році, «чи має право Константинопольський патріарх розсуджувати справи та питання інших помісних церков». Усі патріархи одностайно відповіли «Так», що тільки він має це право.

Адже історія Церкви наповнена справами про звернення до Вселенського патріарха інших помісних церков. На сьогодні в історії Православної Церкви не існує жодних винятків, що свідчать про звертання до якогось духовного лідера, окрім Вселенського патріарха. Хто приймає цей привілей Вселенського патріарха, той приймає і ліквідацію колишнього розколу в Україні.

Крім того, Вселенський патріарх має привілей надавати автокефалію місцевим церквам. Таким чином Вселенський патріархат дав автокефалію всім помісним церквам, Росії у XVI столітті, а потім й іншим, останньою з яких була церква України.

Щодо переслідування вірян та окупації храмів автокефальною церквою

У п’ятому абзаці матеріалів засідання Синоду Вселенського патріархату від 11 жовтня 2018 року зазначено: «Ми закликаємо всі задіяні сторони уникати окупації храмів, монастирів і інших активів, а також актів насильства та помсти, щоб міг панувати мир». Це бажання Вселенського патріарха.

Публікації певних журналістських кіл про різноманітні переслідування є вибірковими та однобічними. Можна знайти багато випадків, коли переслідувані належать до Автокефальної Церкви. Було опубліковано багато інцидентів, не кажучи вже про тривалу війну на українському кордоні.

Мир настане, якщо обидві країни-учасниці відгукнуться на заклик Вселенського патріарха.

Щодо протидії Вселенського патріарха можливій православній конгрегації

Як відомо, Вселенський патріархат надає автокефалію без необхідності скликання всеправославних соборів. Але Вселенський патріархат, свідомо жертвуючи своїми правами, хотів, щоб усі предстоятелі разом вирішили надати автокефалію.

Про це багато разів обговорювалося на засіданнях перед Великою Критською радою, і на цій раді можна було все обговорити та вирішити. На жаль, Московський патріархат відмовився брати участь.

Після скасування грамоти 1686 р. Україна була реінтегрована до Вселенського патріархату. Був скликаний Об’єднавчий собор, на який запросили всіх. Митрополита Онуфрія навіть запросили його очолити. Але він не захотів взяти участь. Його єпископи могли брати участь і формулювати свою точку зору. Коли Вселенський патріарх запросив їх, вони відмовилися.

І тепер вони хочуть виставити свої умови. А Собор відбувся! Якщо це відбувається зараз і собор скликано, його скликає Вселенський патріарх і він головує на ньому.

Щодо питання «Чому всі інші церкви не визнають Томос?»

Є багато причин, чому ці церкви ще не вирішили, і вони особливі для кожної. Вони можуть побоюватися різних наслідків визнання нової автокефальної церкви. Наприклад, припинення причастя, відкликання фінансової підтримки і, звичайно, загроза незаконного вторгнення на їх територію шляхом створення парафій без благословення місцевих єпископів.

Місцеві церкви добре знають проблеми, які може створити політично та економічно потужна Російська церква в цих регіонах, як це вже було у Всесвітньому православ’ї, позбавляючи віруючих росіян від спілкування з тими, хто визнав автокефалію. Зрештою, це найбільша церква за кількістю вірян. Тож ті, хто хоче визнати нову Українську автокефальну церкву, вважають, що розумно не поспішати.

Про запитання, яке задають українським паломникам на Афоні: «Ви за Онуфрія чи Епіфанія?»

І я чесно запитав про це. Але я перестав питати, коли українець відповів мені: «Я відвідав чотири монастирі. Чому в двох з них вони запитували мене, чи я від Онуфрія чи Епіфанія? Я не хочу відповідати. Це важливо? Я з Онуфрієм, але я прихильник автокефалії. Я хочу, щоб наша Церква була незалежною». І я сказав йому: «Насправді це вже не має значення. Усі прийняли. Усі канонічні. Усі спілкуються. У відповідь кажіть – я не знаю ні Онуфрія, ані Епіфанія. Я знаю Бога і хочу його в серці. Господь не задасть нам цього питання, але Він запитає, чи любимо ми свого ближнього чи ненавидимо його. Це найголовніше». Він сповідався, причастився і пішов із Христовою радістю в серці.

У розмові з священнослужителем Української церкви Московського патріархату останній сказав мені, що їхня церква є автономною, оскільки має свій синод. Я заперечив йому, що кожну Божественну літургію згадують Патріарха Кирила і що митрополит Онуфрій є постійним членом Синоду Руського Патріархату. Факти, які свідчать про те, що їхня церква не є повністю автономною. Якщо було б так, то їх синод міг би приймати рішення, в деяких випадках відмінне від позиції Російської Церкви! Але вони завжди повинні бути на одному боці, інакше не може бути.

Кілька років тому відомий російський диякон (висвячений патріархом Кирилом, нині ієромонах) та й багато хто наполягав на тому, щоб через кількість віруючих і силу своєї країни вони повинні бути першими в православ’ї, відігравати провідну роль і про всі інші привілеї. А у Вселенського патріархату майже немає пастви, оскільки він знаходиться в Туреччині. Часи змінилися, Візантійської імперії вже немає. Я не вірив своїм вухам. Тоді я почав розуміти, які були плани наших братів. На жаль, після проголошення автокефалії Російської Церкви та її утворення як патріархату, здається, що деякі справді були схвильовані баченням Третього Риму.

Російські віруючі підкоряються своїй церкві. Ніхто не може їх звинуватити в цьому. Більшість із них, звичайно, мають свої заперечення, як мені кажуть, але вони нічого не можуть зробити, якщо церква не накаже. Це зрозуміло. Інші діють як свідомі християни, незалежно від заборон. Але загалом люди змучені. Вони стільки років жили в атеїзмі та комунізмі, і як тільки вони почали навертатися до православ’я, їх відрізали від нього.

Смішно звинувачувати Вселенського патріарха у розколі, коли заборона на спілкування насправді надходить із Росії. Розкол створила Російська церква, а не Вселенський патріархат. Усі церкви спілкуються з Вселенським патріархатом. Але російська церква не має спілкування з усіма церквами. Ми хочемо, щоб Бог просвітив російських ієрархів, щоб побачити правду. Звичайні віряни не винні.

Ці журналістські кола стверджують, що працювали на православ’я. І як же? Підтримуючи та розширюючи розкол?! Вони протиставляють вірян одне одному і озлоблюють їх. Я хотів би, щоб вони зрозуміли свою помилку та шкоду, яку вони завдають.

«Я свідчу їм, що вони заздрять Богу, але не по розуму. Бо, не розуміючи справедливості Божої і прагнучи довести свою правду, вони не покорилися правді Божій». Якщо хтось підходить до цих проблем об’єктивно, враховуючи обидві точки зору, не під впливом фальшивих новин, що затоплюють Інтернет, він зрозуміє, де правда, і знатиме, яка воля Божа!

Переклав Андрій Григанський для InformNapalm

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.