Перейти до основного вмісту

Розщеплення ядра

Текст, що народився з невеличкого дослідження

Перед вами завершальна частина невеликого дослідження. Краще сказати — екскурсу в історію, зробленого з єдиною метою: зрозуміти, що відбувається на нашій землі, чому така буря за вікном.

У попередніх статтях автор спробував з’ясувати причини, чому боротьбу за гегемонію у Східній Європі виграла Москва. Намагався розкрити деякі больові місця по периметру Росії, які не перебували у фокусі уваги громадськості в той момент. Питання Білорусі було піднято перед Білоруською революцією, питання Кавказу (Північного) — перед війною Вірменії й Азербайджану, питання Центральної (Середньої) Азії — перед подіями в Афганістані.

У цій статті я не збираюся ще раз описувати внутрішню природу Росії як держави, а також давати психологічну характеристику її населенню. Думаю, що тут нічого нового, чого б не знав читач, я не скажу.

Натомість хотів би звернутись до слів Збігнєва Бжезінського про те, що без України Росія перестає бути імперією. Дмітрій Трєнін, директор Московського центру Карнегі, у своїй статті «Переоценка близости. Как России строить отношения с Украиной» з цим не погоджується. Він зазначає, що Росія була імперією ще до того, як інкорпорувала Україну, та залишається імперією і сьогодні, без України. Також Трєнін заперечує той факт, що Україна є складовою частиною історичного ядра Росії. При цьому Трєнін — класичний російський імперець, власне, ніхто іншого і не очікував від інтелектуальної еліти цієї країни. Звідки ж такі цікаві тези?

Вони з’явилися тому, що ідеологічні установки політичної еліти Росії стосовно України спрацьовують зовсім не так, як би того їй хотілось, і можуть за певних обставин призвести до катастрофи. Необхідна корекція курсу. Разом із тим, чи самі по собі тези Трєніна хибні? Переконаний — ні, вони близькі до істини. Поясню, чому так вважаю і чому це важливо розуміти.


Етап становлення

У XІV столітті у межиріччі Верхньої Волги й Оки сформувалася низка дрібних князівств із владою, організованою за східним зразком. Правильніше було б їх називати не князівствами, а еміратами — деспотична влада князька і відсутність будь-якого самоврядування в містах. Такими вони стали внаслідок багаторічного жорсткого тиску Орди, протистояти якому не було жодної можливості — залишалося або пристосовуватись, або загинути. Орда також перешкоджала процесу консолідації цих князівств, оскільки була зацікавлена у збереженні статус-кво.

Проте з початку XV століття Орда фактично розвалилася, її контроль за Північно-Східною Руссю зменшився. Це відкрило можливість сильнішим князівствам підкорити слабших, чого раніше татари б не дозволили. Москва, яка багато років збирала для Орди податки (вихід) з усіх князівств, продовжила збирати їх і надалі — для себе. Цей ресурс плюс підтримка церкви дозволили до кінця століття підкорити сусідів, таких самих деспотичних, як і сама Москва. За одним, але дуже важливим винятком.

Новгород залишався самоврядним містом і розвивався у протилежному від Москви напрямку. Мабуть, це нагадувало Північну і Південну Корею. Підкорення Новгорода Москвою стало справжньою трагедією. Новгородці фактично були четвертим народом, поруч з українцями, білорусами та росіянами, який сформувався на теренах колишньої Київської Русі, причому найбільш європейським з усіх. І цей народ було жорстоко знищено, з підкресленою ненавистю. Знищено не лише саме місто як економічний і культурний центр. Під зачистку потрапила вся територія Новгородської республіки, як за радянських часів Чечня чи кримські татари. З цього моменту, з моменту підкорення Москвою Новгорода, Московське князівство починає формуватися як імперія, яка силоміць утримує у своєму складі чужорідне тіло.

Сусідні ділянки, різне значення для імперії

Чи могло бути інакше? Чи міг Новгород вистояти? Як правило, при оцінці можливостей для цього посилаються на залежність міста від привозу хліба з Волго-Окського межиріччя. Але ж у той самий час від привозного хліба залежали й міста Північно-Західної Європи. Причому зерно привозили із країн Балтії й Польщі, безпосередніх сусідів Новгородської республіки. Тобто хліб було звідки взяти. Біда в іншому — Новгород релігійно, а отже цивілізаційно був відокремлений від своїх німецьких ганзейських компаньйонів. Новгородці надто довго коливалися в тому, щоб визнати Москву смертельним ворогом, яким вона для них насправді була. По суті, ідеологія, можна навіть сказати — пропаганда, стала смертельною перешкодою для новгородців. Дуже нагадує момент, коли російські війська захоплювали Крим, а українські військові не могли себе змусити бачити у них ворогів. Мав відбутись психологічний перелом, і добре, що він відбувся не надто пізно. У білорусів він, наприклад, не настав, і зараз Білорусь гине на наших очах.

Як могло статися, що різні частини колись єдиної держави стали такими різними, насправді — діаметрально різними? Чому стали смертельними ворогами? Русь була єдиною, поки функціонував шлях «із варяг в греки». Коли транзитна торгівля на ньому занепала, єдина економіка розвалилась і почався процес регіоналізації. У тому не було б нічого страшного, якби не та обставина, що Русь межувала одночасно з трьома великими цивілізаційними центрами: Північно-Західною Європою, Візантією та Сходом. Русь виявилася занадто великою, щоб будь-який із цих центрів зміг її поглинути повністю, і занадто малою, щоб сформувати свій самостійний центр цивілізації. Країну розривало, розтягувало в різні боки — поволі, але неухильно. Подумайте, хіба випадковістю є той факт, що православ’я найпоширеніше — в Україні, Білорусь історично схилялася до католицтва й протестантизму, а московське православ’я дуже нагадує язичницький культ Влади і Війни.

До речі, про культ. Як відомо, московські церковники люблять наголошувати, що Захід ніс ідеологічне підкорення «народної душі» своїм католицизмом, а монголи були релігійно толерантними. Згадаємо, звідки прийшли монголи — з Далекого Сходу, від Китаю. Конфуціанство дуже умовно можна назвати релігією, як її розуміють християни, мусульмани чи іудеї. Для ортодоксальних мусульман китайці й сьогодні вважаються язичниками. Якщо для народів, що сповідують єдинобожжя, центральне місце у картині світу посідає Бог, то для народів Далекого Сходу — імператор (ну і сім’я, як друга частина дихотомії). У Японії відкрито боготворять імператора, Китай також вертається до своїх споконвічних традицій. Боготворити імператора — означає боготворити владу. І в такій системі для держави вже не має значення, хто ти — синтоїст, даос чи тенгріанець. Важливо, що поклоняєшся імператору і платиш податки. Такі практики монголи принесли й на Захід. Але існували вони лише до того часу, поки монголи самі не «озахіднилися», коли масово перейшли в іслам за хана Узбека (середина XIV століття). Тоді все змінилося і толерантність закінчилась. А звичка боготворити владу залишилася.

Завершальний етап формування ядра імперії

Об’єднаних ресурсів князівств Північно-Східної Русі було замало, щоб розбудовувати імперію. У цілому, це відстала, бідна периферія. Зауважимо, периферія не Європи, а Азії, Орди. Навіть Новгород був уже не той, що раніше. У Західній Європі змінювалася кон'юнктура, з хутра переходили на сукно, що серйозно підривало новгородську економіку. Грошей не вистачало, натомість деспотична влада московського князя затиснула і знать, і простолюд залізним кулаком. Саме це дозволило перейти до вирішального етапу формування ядра майбутньої імперії.

На всьому просторі Східноєвропейської рівнини є два ключові місця, самою природою призначені бути консолідуючим ядром для навколишніх територій — це Середнє Подніпров’я і Середнє Поволжя. Даний факт проявився одразу, щойно на Східноєвропейській рівнині почали виникати перші держави. Відомо, що скандинави у своєму шляху з Балтики на Південь і Схід спершу обрали шлях Волгою. Унаслідок обставин економічного й політичного характеру вони змістились західніше і (транзитом через Дон) своєю основною операційною базою зробили Київ, заснувавши Русь.

На Середньому Поволжі держава виникла ще раніше, заснована тюрками-булгарами, що прийняли іслам. Поволжя багате на тепло, воду й землю, сьогодні це другий за значимістю землеробський регіон Росії після Кубані. Місце, де Кама впадає у Волгу — транспортний вузол колосальної території від Уралу до Балтики, а також звідти є прямий вихід на Іран, Центральну Азію й далі на Китай. Не завадить нагадати, що Іран економічно й культурно змагався з Візантією, а Китай взагалі був економічним центром світу.

Краще пізно, ніж ніколи (це про дату)

Головні поволзькі міста багатством і рівнем розвитку не поступалися Києву в його кращі часи. Якщо говорити об’єктивно, то це прямі суперники Києва за домінування в регіоні. Проте надмірне багатство підвело волжан. Їхня еліта надавала перевагу торгівлі та насолодженню життям перед військовими вправами, як це сьогодні робить Західна Європа. І як було вже неодноразово в людській історії ще з біблійних часів, надмірний гедонізм рано чи пізно призводить до катастрофи. Казань, володіючи великими економічними можливостями (ключовими в регіоні), мала або стати центром політичної консолідації регіону, або, невідворотно, — головним призом для інших претендентів на цю роль. Сталося друге. Іван Грозний, організувавши три походи підряд, у 1552 році підкорив Казань і ліквідував Казанське ханство як окрему політичну одиницю. Економічні, логістичні, людські ресурси Середнього Поволжя потрапили в розпорядження Москви, доповнюючи її основний ресурс — абсолютну консолідацію влади (і власності) в руках царя. Це і є справжній момент виникнення ядра Московської імперії. Далі все було справою техніки. Хоч би з ким Москва воювала, на довгій дистанції її ресурсів вистачало для перемоги. Москва завойовувала нові й нові території — спочатку все, що залишилось від Орди, потім повернула на Захід. Ядро ховалося чимдалі глибше, і самі росіяни з часом набули хибних уявлень, з якого кореня вони ростуть. Цікавим є той факт, що механізм перемоги, а саме способи організації влади, були запозичені Москвою в Орди, і скористалась вона ними краще, ніж безпосередній нащадок Орди — Казань.


Москва й Україна

З точки зору східноєвропейської геополітики, завоювання Москвою України — це не об’єднання Русі, це підкорення одного економічного центру сили іншим. Москва, що виникла як периферія Києва, тобто периферія Дніпра, після завоювання Поволжя по суті переродилась, набула нової якості, як «власник» іншого, конкуруючого економічного центру. Кияни, зашорені релігійною традицією, цього не зрозуміли.

Трєнін стверджує, що приєднання Лівобережної України до Московського царства не принесло останньому особливих дивідендів. З економічної точки зору — так (на той момент). А з політичної — колосальні вигоди. Саме боротьба України з Річчю Посполитою стала тим фактором, який допоміг зламати Польщу. У XVIII столітті ця країна падає в руки Москви без будь-якої боротьби. Москва впритул наблизилась до Криму й чорноморських степів, військова логістика в регіоні стала не на користь Туреччини. Такого ніколи б не сталося, якби не події XVII століття. Володіння Україною не робить Москву імперією, воно дає можливість Москві з регіональної держави стати глобальним, світовим гравцем.

Ми підійшли до відповіді на запитання, коли ж зникне загроза Україні з боку Москви. Зникне тоді, коли буде розщеплене ядро, коли народи Ідель-Уралу здобудуть свободу. Без сумніву, цей процес буде супроводжуватися викидом великої кількості енергії. Разом із тим, слід розуміти, що відповзання Москви не усуне того факту, що конкуруючий Києву центр сили не зникне. Просто на місці Москви буде хтось інший. Україна об’єктивно зацікавлена, щоб це був не один, а кілька гравців. Але це вже інша історія.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.