Перейти до основного вмісту

Розвідка, вугілля, фейк та ОРДЛО

Черговий іспанський сором. Коли це вже припиниться?

Дезінформації треба протидіяти, з якого би боку вона не надходила. Днями на сайті «Інформаційний спротив» була опублікована стаття «Як окупанти "розвивають" вугільну промисловість в ОРДЛО».

Зокрема, в статті йдеться про таке:

«Аналізуючи статистику закриття / запуску шахт на окупованій території, можна констатувати факт прискореної деградації всієї вугільної промисловості. Зокрема, мова йде про втрату істотної частки матеріально-технічної бази, необхідної для розробки більш рентабельних родовищ».

На мою думку, варто проаналізувати публікації «Інформаційного спротиву» щодо цієї тематики. І зупинитися більш детально на факті прискореної деградації не вугільної промисловості ОРДЛО, а власне самого сайту.

Але що ж там тоді трапилось? Зараз розповім. Пам’ятаю, колись щодо цієї теми виступав екс-заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій України Георгій Тука. Навіть давав бліц-інтерв’ю для УНН. І тоді він чітко заявив: Україна постійно відстежує переміщення цього вугілля.

Наша держава робить це через свою агентурну мережу та за допомогою супутникового спостереження.

«Є агентурні джерела і супутникові системи спостереження, і ми постійно отримуємо цю інформацію», — зауважив він.

Добре, спеціальні служби постійно відслідковують переміщення українського вугілля за допомогою агентури і супутників. Виникає цілком логічне питання.

Як пояснити той факт, що за версією групи «Інформаційний спротив» (структури, наближеної до ГУР МОУ), в Ростовську область з території ОРДЛО вивезли вугілля на 120 млн доларів? Ще й займались цим із 2016 по 2018 рік!

Показово, що, за даними українського МінТОТ, лише за рік Росія вивозить з окупованої частини Донбасу до 3 млн тонн вугілля на суму 280 млн доларів.

А тепер нагадаю, що група «ІС» повідомляла 2018 року. Тоді вона оприлюднила інформацію, що обсяги вивезення кам’яного вугілля з окупованих районів Луганської і Донецької областей у Ростовську область 2016 року становили 562 399 тонн на суму 25,251 млн доларів.

2017-го — відповідно, 1 595 625 тонн на суму 63,14 млн доларів. У 1-му кварталі 2018 року — 747 103 тонни на суму 25,81 млн доларів.

«Враховуючи обмежені логістичні можливості чорноморсько-азовських портів РФ (загальний обсяг перевезень у 2016 році — 9,2 млн тонн на рік) і залізничних переходів на неконтрольованій ділянці російсько-українського кордону, вугілля з шахт окупованого Донбасу за ринковими цінами навряд чи когось зацікавить», — додають експерти групи.

У березні 2017 року група «Інформаційний спротив» повідомляє, що українські вугледобувні підприємства, які перебувають на території «ДНР», щодоби видобували 15 тис. тонн вугілля.

Для солідності й більшого інформаційного ефекту, не плутати зі спротивом, додавався і перелік шахт і обсяги видобутку вугілля.

Так, наприклад, у АП «Шахта ім. А. Ф. Засядько» щодобовий видобуток — 1 700 тонн; шахта «Щегловська-Глибока», ПАТ «Шахтоуправління "Донбас"» — 2 200 тонн; шахта «Комунарська 22», ПАТ «Шахтоуправління "Донбас"» — 3 тис. тонн; «ДТЕК Шахта "Комсомолець Донбасу"» — 7 800 тонн. Тобто щомісячний видобуток — 450 тис. тонн вугілля.

За оперативною інформацією «ІС», реалізація більшої частини видобутого вугілля російським посередникам відбувається за безцінь — по 30–35 доларів, за собівартості його видобутку 67 доларів за тонну.

Чому спікера ТКГ не розуміють не тільки журналісти, а взагалі ніхто?

Так, під час закупівель вугілля ТОВ «Газ-Альянс» (підконтрольний С. Курченку, що є імпортером 75% вугілля з «ЛНР»), ціна однієї тонни енергетичного вугілля становить 32 долари. Водночас подальший перепродаж російськими посередниками вугілля з ОРДЛО третім країнам здійснюється вже за світовими ринковими цінами у діапазоні від 100 до 160 доларів за тонну. Тримайте ще одне посилання.

Таким чином, на думку експертів групи, вугільна промисловість на окупованих територіях Донбасу перебуває на межі фінансового, кадрового і логістичного колапсу. При цьому єдиним напрямом реалізації вугілля, споживачем якого раніше була Україна, залишилася Російська Федерація.

Утім, за інформацією польської газети «Dziennik. Gazeta Prawna», починаючи від березня 2017 року по липень 2018 року тільки Туреччина купила 2,3 млн тонн цього вугілля. Варто зазначити, що після того, як польське видання звернулося до дипломатичних установ стосовно їхніх дій із блокування купівлі місцевими фірмами вугілля з окупованої частини Донбасу, влада Туреччини заявила, що розслідує інформацію про ввезення антрациту з окупованих районів Сходу України.

Водночас голова компанії «ДТЕК» Максим Тимченко заявив, що загальний обсяг проданого вугілля з окупованого Донбасу тільки в країни ЄС становить майже 2 млн тонн. «За нашою інформацією, загалом з окупованої території Донбасу туди (до країн ЄС. — Ред.) відправлено до 2 мільйонів тонн антрациту. Польські компанії придбали близько 300 тисяч тонн», — повідомив він.

Не менш цікава картина і щодо обсягів видобутого — і, головне, транспортованого на територію РФ вугілля з ОРДЛО.

У вересні того ж таки 2017 року заступник міністра економіки РФ Сергій Назаров в інтерв’ю журналістам агентства Bloomberg заявив, що щомісячно з окупованих територій Донбасу відправляють у РФ приблизно 1 млн тонн вугілля.

Надалі отримане вугілля Росія реекспортує у треті країни. В такий спосіб вона допомагає наповнити бюджети самопроголошених «республік», щоб забезпечити фінансування соціальних виплат населенню. «Вони розв’язують усі свої проблеми із соціальною інфраструктурою, бюджетом і пенсіями», — зазначив Назаров.

Але на цьому не закінчуються колізії. Експерти групи «ІС» авторитетно заявляють, що з 2021 року очікується закриття всіх восьми вугільних енергоблоків російської Новочеркаської ГРЕС, яка є єдиним споживачем вугілля у південній частині РФ (власник — ВАТ «Газпром»). Очікуваний додатковий профіцит російського вугілля становитиме приблизно 3–4 млн тонн.

Справа в тім, що Міненергетики РФ підтвердило: саме українське, а не російське, як стверджує група «ІС», вугілля використовують на Новочеркаській ГРЕС.

Вона споживає в рік до 3 млн тонн вугілля, яке видобувають на окупованих територіях Донбасу. «Воно (українське вугілля) споживається на Новочеркаській станції… Основні обсяги сортового вугілля транзитом через територію Росії йдуть на експорт», — цитує заступника міністра енергетики РФ Анатолія Яновського агентство Reuters.

Нескладно порахувати, що за шість років війни тільки Новочеркаська ГРЕС використала у промислових цілях майже 18 млн тонн українського вугілля з окупованих районів Донбасу.

А тепер я нагадаю — за інформацією «ІС», обсяги вивезення кам’яного вугілля з окупованих районів Луганської і Донецької областей у Ростовську область 2016 року становили 562 399 тонн, 2017-го — 1 595 625 тонн, у 1-му кварталі 2018 року — 747 103 тонни.

Невже гарант зрозумів? Та просто жити хочеться.

Показово, що на сайті «ІС» зазначено таке: «Інформація, що надходить, перевіряється щонайменше за 2-ма непов’язаними між собою джерелами, норма — 3 джерела. Якщо інформація вкрай резонансна, ми посилаємося на очевидців та учасників подій. У випадку, якщо ми отримуємо нову інформацію, якою не володіли раніше, то запускаємо алгоритм її перевірки. Надбанням громадськості стають лише перевірені факти».

Вибачте, але я переконаний — подібними заявами прикривають реальні обсяги вивезення українського вугілля на територію РФ. І, відповідно, його імпорт із території Росії.

Крім того, міг здійснюватися інформаційний супровід «сірих» схем закупівлі українськими підприємствами вугілля, видобутого на території ОРДЛО під маркою російського, або ж південноафриканського.

2014 року джерела аналітичного відділу ГІ «Права справа» повідомили, що роботу із закупівлі вугілля в ПАР розпочав міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Продан і колишній бізнес-партнер Юрія Іванющенка (через сина екс-міністра вуглепрому Юрія Ященка, близького до групи народного депутата від Партії регіонів Юрія Іванющенка).

А 19 серпня 2014 року ДПЗД «Укрінтеренерго» уклало угоду про постачання до 1 млн тонн вугілля з ПАР. Ще й на умовах конфіденційності щодо ціни товару.

Постачальником стала лондонська компанія Steel Mont Trading Ltd. Ціна договору і ціна за одиницю товару була конфіденційною інформацією відповідно до умов договору. Марки вугілля також не оприлюднені. Контракт мав діяти до 28 лютого 2015 року.

Показово, що свого часу міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Продан повідомляв, що вартість вугілля, імпортованого з ПАР для потреб державної компанії «Центренерго», становить 91 долар за тонну в українському порту. Нагадаю, за оперативною інформацією «ІС», реалізація більшої частини видобутого в ОРДЛО вугілля відбувається за безцінь — за 30–35 доларів, при собівартості його видобутку 67 доларів за тонну.

Відзначу, прес-служба «Укрінтеренерго» тоді повідомляла, що 30 жовтня 2014 року було завершено вивантаження першого судна з Південно-Африканської Республіки — Scotian Express.

Корабель прибув із вугіллям антрацитової групи обсягом 84 205 метричних тонн. Було розпочато відвантаження вугілля до Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго». Всього на Зміївську ТЕС було поставлено 50 тис. тонн вугілля, на Трипільську ТЕС — 34,205 тис. тонн. Із 5 листопада 2014-го планували відправлення ще двох партій вугілля, одна з яких призначена для Зміївської ТЕС (майже 3,5 тис. тонн), а друга — для Трипільської ТЕС (приблизно 3,5 тис. тонн).

Надалі відвантажене вугілля мали намір постачати партіями по 50-55 напіввагонів щоденно для кожної електростанції. Дата прибуття з ПАР третього судна Bottiglieri Challenger з вугіллям обсягом майже 85 тис. тонн — 9 листопада 2014 року. Четверте судно MBA Rosaria вийшло з порту Річардс Бей.

Розкрити схему аналітикам «Права справа» дав змогу незрозумілий елемент логістики вугілля: воно постачалося не в українські порти, а через Росію.

За документами воно начебто заходило в Ростов і вже після постачалося на територію України. Але портова структура Росії фактично працює на експорт. До речі, ще 2014 року було доведено, що вугілля не південноафриканське, бо за своїми характеристиками воно не відповідало.

Йшлось про вугілля з окупованих територій Луганської області. Йой!

Менше з тим, уже в січні 2019 року тодішній міністр енергетики та вугільної промисловості Насалик заявив, що, починаючи з 2016 року, Україна зменшила споживання антрацитової групи вугілля втричі.

Він і цифри назвав. 2016 року ПАТ «Центроенерго» споживало 2,2 млн тонн, а 2018-го — 0,4 млн.

Але про яке скорочення кількості закупівлі вугілля йдеться, якщо із січня по жовтень 2018 року обсяг імпортованого вугілля й антрациту зріс на 15,5% — на 2,3 млн тонн? Наприклад, у січні 2018-го Україна збільшила імпорт кам’яного вугілля й антрациту в 1,8 рази, на 1 млн тонн.

Знову ж таки розбіжності в цифрах. І про це свідчать дані ДФС. У грошовому вимірі імпорт вугілля становив 281,2 млн доларів, на 64% більше, ніж у січні 2017 року — 171 млн доларів.

Менше з тим, з обсягами реалізації видобутого вугілля і його напрямками все більш-менш зрозуміло. Інформація «Інформаційного спротиву» не відповідає дійсності і свідчить, на мою думку, про системний характер дезінформації.

Тепер варто перейти до питання фінансового і логістичного колапсу вугільної промисловості на окупованих територіях.

2017 року з’являється інформація «ІС», що через блокаду Донбасу в так званих «Донецькій/Луганській народних республіках» відчувається суттєва нестача сировини для промисловості, що загрожує зупинкою їхньої виробничої діяльності. Так, станом на кінець лютого на вугільному складі Зуївської ТЕС ТОВ «ДТЕК Схід-Енерго» залишалося менше ніж 20 тис. тонн вугілля.

Наші люди не мають бути піддослідними для окупанта

Експерти зазначали, що цього обсягу вистачить максимум на тиждень роботи двома енергоблоками ТЕС. У зв’язку з цим, за інформацією «ІС», «міністр вугілля та енергетики ДНР» начебто звернувся до «голови ДНР» і представників міністерства енергетики РФ з пропозицією розглянути питання про постачання вугілля марок Д, Г з Росії». Ось лінк.

Напевно, прес-службі ГУР МОУ, чиї інтереси представляє сайт «ІС», цікаво буде дізнатися, що вугілля для потреб Зуївської ТЕС видобувається на шахті «Білоріченська» (Луганська обл., Лутугинський район, смт Білоріченський).

Починаючи з червня 2017 року, для потреб Зуївської ТЕС шахта «Білоріченська» щомісяця відвантажувала 40 тис. тонн видобутої вугільної продукції. Договір про постачання вугілля був укладений до кінця 2017 року. Варто зауважити, що свого часу саме за контроль над цими потоками розгорнулася боротьба між ватажком бойовиків «ЛНР» Плотницьким і так званим «міністром МВС ЛНР» Корнетом.

Справа в тім, що саме Корнет відповідав за «силовий супровід» видобутку і постачання вугілля з території «ЛНР» на територію «ДНР», для потреб Зуївської ТЕС.

На засіданні самопроголошеного уряду «ЛНР» Плотницький звинуватив керівників правоохоронних структур у тому, що вугілля, яке там видобувається, незаконно постачається в обхід «унітарного» підприємства на територію РФ і «ДНР».

Тоді Плотницький пообіцяв кадрові рішення. Зокрема, щодо Корнета. Утім, ця гра вугільних престолів погано закінчилася саме для Плотницького.

Таким чином, інформація групи «Інформаційний спротив» щодо залишків на складських приміщеннях ВАТ «Зуївська ТЕС» всього близько 20 тис. тонн вугілля і його можливого постачання з РФ не відповідає дійсності.

14 серпня 2019 року група «Інформаційний спротив» оприлюднює інформацію, що вугільна промисловість на окупованих РФ територіях Донбасу перебуває в надзвичайно важкому стані. Під скорочення після ліквідації збиткових шахт повинні піти до 30 тис. робітників.

Утім, розмови про те, що вугільна промисловість на окупованих територіях Донбасу вмерла, не відповідають дійсності. За оцінками спеціалістів, щорічний видобуток вугілля на території окупованих районів Донбасу — 12–13 млн тонн. За інформацією представників окупаційної влади, на вугледобувних підприємствах працює майже 35 тис. осіб, питання про закриття шахт не стоїть апріорі.

Наведені факти свідчать про невідповідність та відверту дезінформацію щодо ситуації в ОРДЛО, яку подають військово-політичному керівництву України.

Розв’язати цю проблему можна створивши аналітичні структури, які б зайнялися інформаційним супроводом діяльності державних структур. Можу лише сподіватись, що це питання з часом буде порушене. Пора б уже.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.