Санчес як загроза для «своїх»
Примітка редакції. Рекордсмени з купівлі російського СПГ невдовзі можуть утратити ці позиції. Кажуть, падіння прокитайського прем’єра цьому сприяє.
Звинувачення в корупції дедалі частіше оточують людей із оточення іспанського прем’єр-міністра Педро Санчеса — від його дружини та брата до колишніх високопосадовців його партії. Це зачепило навіть колишнього прем’єра Хосе Луїса Родрігеса Сапатеро.
Вісім років тому, 1 червня 2018-го, Педро Санчес став прем’єр-міністром. Цим він завдячує вотуму недовіри, який примудрився отримати консервативний уряд Маріано Рахоя. Причиною тоді стала корупційна справа Gürtel, а саму ініціативу підтримала широка коаліція лівих і націоналістичних партій.
Саме ця парламентська більшість стала фундаментом нового політичного циклу в Іспанії. Відтоді Санчес керує країною завдяки складному союзу, який об’єднує три різні групи: його власну Іспанську соціалістичну робітничу партію (PSOE), сили лівіше від неї (спочатку Unidas Podemos, а пізніше Sumar), а також різноманітні регіональні та націоналістичні партії, головним чином із Країни Басків і Каталонії.
Ця коаліція виявилася стійкішою, ніж багато хто очікував. Вона пережила пандемію, провела значні соціальні й трудові реформи і зберегла достатню парламентську підтримку, щоб Санчес залишився при владі після загальних виборів 2023 року.
Однак тепер коаліція стає дедалі крихкішою. І вперше з 2018-го джерелом нестабільності може бути сама PSOE.
Перші ознаки слабкості з’явилися серед партій лівіше від PSOE. Альянс, який колись будувався навколо Unidas Podemos, розпався, а його наступник Sumar зіткнувся з труднощами у збереженні єдності між політсилами союзу. Другий стовп коаліції — більш націоналістичні та регіональні партії, які підтримують Санчеса в парламенті, — також стало дедалі важче утримувати разом.
Наслідки вже помітні. Уряд не зміг ухвалити новий державний бюджет із 2022 року і змушений продовжувати дію попередніх бюджетів. Парламентські поразки стали звичним явищем.
Попри ці труднощі, PSOE і сам Санчес залишалися найсильнішим активом коаліції. Голова уряду неодноразово перевершував очікування, переживав електоральні невдачі та зберігав центральне місце в іспанській політиці. Поки партнери по коаліції створювали невизначеність, соціалісти забезпечували стабільність. Тепер це може змінитися.
І ось, упродовж останніх двох років частішають розслідування щодо людей, пов’язаних із PSOE та найближчим оточенням Санчеса. Звісно, прихильники уряду стверджують, що ці розслідування є класичним прикладом «lawfare» — політично мотивованого використання судової системи проти політичних опонентів.
На користь цієї версії є певні аргументи: частину звинувачень просувала організація Manos Limpias («Чисті руки»), яка позиціонує себе як профспілка, але має зв’язки з ультраправими колами. Критики ж вважають, що йдеться про цілком законну судову перевірку дій тих, хто перебуває при владі.
Якою б не виявилася правда, політичні наслідки вже очевидні.
Торік генерального прокурора усунули від посади через справу про розголошення конфіденційної інформації. Зараз триває судовий процес над братом Санчеса через звинувачення, пов’язані з його призначенням на державну посаду, а дружина прем’єра також перебуває під слідством. Найбільш болючою для PSOE стала справа Koldo, яка стосується ймовірної корупційної схеми під час закупівлі захисних масок у період пандемії — за участю колишніх міністрів і високопосадовців партії.
Інші скандали лише посилили тиск. Члена PSOE Лейре Дієса звинувачують у спробах отримати інформацію та чинити тиск на суддів, які розслідують корупційні справи, пов’язані з партією, за підтримки партійних функціонерів.
Сам Санчес не фігурує в жодній із цих справ. Та звинувачення у хабарництві, витоках записів, фаворитизмі та політичному втручанні створили навколо нього справжню політичну бурю.
Останнім ударом стало розслідування щодо колишнього соціалістичного прем’єра Хосе Луїса Родрігеса Сапатеро через його ймовірні зв’язки з Венесуелою та авіакомпанією Plus Ultra. Для PSOE значення цієї справи не лише юридичне, а й політичне. Сапатеро залишається найвпливовішим представником старої гвардії партії та незмінно підтримував Санчеса.
Сапатеро символізує не лише PSOE, а й покоління соціалістів, які керували Іспанією з 2004 по 2011 рік. Найбільше його пам’ятають за розширення соціальних прав, зокрема легалізацію одностатевих шлюбів і реформу законодавства про аборти. Саме цей образ прогресивного лідера значною мірою затьмарив спогади про заходи жорсткої економії, скорочення видатків і домовленості з правоцентристською Народною партією.
Звинувачення проти нього викликали значний резонанс серед лівого електорату. Виступаючи 20 травня в Конгресі депутатів Іспанії, каталонський лівий політик Габріель Руфіан коротко підсумував настрої: «Якщо це правда — це лайно. Але якщо це брехня — ще гірше».
У результаті цих скандалів головною темою суспільної дискусії стала вже не та, яку обирає уряд. Житло, інфляція та державні послуги залишаються важливими проблемами для виборців, але корупційні звинувачення дедалі більше домінують у політичному й медійному просторі. Для будь-якого уряду це був би серйозний виклик.
Як відомо, однією з головних переваг перебування при владі є можливість формувати політичний порядок денний. Утім, щойно уряд утрачає цю здатність, він починає реагувати на події замість того, щоб їх визначати.
Символізм особливо помітний у випадку Санчеса. Він прийшов до влади у 2018-му саме завдяки вотуму недовіри уряду Маріано Рахоя після низки корупційних скандалів у Народній партії. Через вісім років його опоненти намагаються представити PSOE у схожому світлі.
Водночас варто зберігати перспективу. Іспанська політика демонструє дивовижну стабільність із 2018 року. Санчес утримується при владі значно довше, ніж прогнозували багато спостерігачів, попри фрагментований парламент і дедалі більшу політичну поляризацію.
Нинішній лівий уряд є одним із найдовговічніших в історії демократичної Іспанії. Восьмирічне перебування Санчеса на посаді поступається лише Феліпе Гонсалесу, також представнику PSOE, який керував країною з 1982 по 1996 рік.
Не можна виключати й того, що частина нинішніх звинувачень справді має політичну або судову мотивацію. На правому фланзі досі пам’ятають слова колишнього прем’єра від Народної партії Хосе Марії Аснара, сказані після переобрання Санчеса у 2023 році: «Хто може — нехай діє». Інакше кажучи, усунути уряд будь-якими доступними засобами.
Уряди Санчеса досягли низки помітних успіхів, включно з реформами ринку праці, підвищенням мінімальної зарплати та активною роллю Іспанії у європейській та міжнародній політиці. Нещодавно уряд також просунувся вперед у питанні легалізації статусу понад 500 тисяч нелегальних мігрантів.
Навіть критики визнають надзвичайну здатність Санчеса виживати політично. Проте після восьми років при владі деякі спостерігачі, особливо праві, вважають, що Іспанія може наближатися до завершення чергового політичного циклу.
Якщо це справді так, причина полягає не лише у корупційних скандалах і судових розслідуваннях. Партії лівіше від PSOE ослабли, відносини з парламентськими союзниками ускладнилися, законодавча активність сповільнилася. Політсила також показала слабкі результати на регіональних виборах в Естремадурі, Кастилії і Леоні, Арагоні та навіть у своїй колишній цитаделі — Андалусії.
Це ще не означає, що уряд Санчеса перебуває на межі неминучого краху. У прем’єра мало стимулів оголошувати дострокові вибори, особливо коли результати більшості опитувань вказують на можливість формування альтернативної коаліції Народної партії та ультраправої Vox.
Так само не очевидно, що виборці остаточно відвернулися від соціалістів. Іспанська політика не раз демонструвала, що громадська думка може швидко змінюватися, особливо під час виборчих кампаній. Проте загальний настрій уже став іншим.
Упродовж багатьох років PSOE залишалася головною опорою правлячої коаліції. Проблеми зазвичай виникали через молодших партнерів або парламентських союзників. Тепер же вперше головним джерелом невизначеності виглядає сама партія, що перебуває в центрі коаліції.
Незалежно від того, чим завершаться нинішні розслідування: вироками, виправданнями або політичним глухим кутом, — їхній вплив уже відчутний. Вони послабили контроль уряду над політичним порядком денним, посилили напруження між партнерами по коаліції та підживили дискусії про довговічність правлячого союзу, створеного у 2018 році.
У цьому багато хто бачить відлуння останніх років правління Феліпе Гонсалеса у 1990-х роках, які були позначені корупційними скандалами та справою GAL. Той період часто згадують як повільний занепад тривалого соціалістичного правління і пролог до перемоги Хосе Марії Аснара у 1996 році.
Тож чи спостерігаємо ми через тридцять років фінальний етап епохи Санчеса та пролог до нової коаліції правих і ультраправих сил? Стверджувати це поки що зарано. Однак широка коаліція, яка привела Санчеса до влади, сьогодні виглядає більш крихкою, ніж будь-коли за останні вісім років.