Співчуття як гібридна зброя

Пам'ятаєте скандал з відправкою росіянами на Євробачення дівчини з інвалідністю — Юлії Самойлової, яка, однак, гастролювала в окупованому Криму? Проаналізуймо його як інформаційну операцію.

Ми в Україні вже звикли до того, що Росія не обмежує себе будь-якими рамками, якщо йдеться про дискредитацію України. Для цього вона не гребує з особливим цинізмом використовувати суспільно чутливі питання, прикриваючи етичними категоріями інформаційні операції. Найяскравіший приклад тут — спроба відправити співачку з інвалідністю Юлію Самойлову для виступу на Євробаченні-2017 в Києві при розумінні того, що її не пустять через виступи у Криму. Так і сталося.

Ця спроба сформулювати насправді правове питання в категоріях етики нібито мало змусити пересічного українця замислитися, а чи не в репресивній державі він живе, а європейців — чи той бік конфлікту вони підтримують. Але через недолугість російських пропагандистів щось пішло не так.

Євробачення-2017

Нагадаємо причину відмови Самойловій. У 2015 році вона в'їхала в анексований Крим через територію Росії для виступу в Керчі. Це заборонено законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 6 травня 2014 року. Згідно з ним, іноземці можуть перетинати кордон тільки за спеціальним дозволом через контрольні пункти в'їзду-виїзду. Самойлова цей закон порушила.

Тут навіть не важлива її політична позиція, яка теж могла б спричинити заборону на в'їзд — російська співачка підтримала російську анексію Криму і просувала меседж про дружбу «братніх народів» разом із прокремлівськими артистами. Усе набагато простіше, про що скаже будь-який студент молодших курсів юрфаку — порушено норму, озвучену в диспозиції, внаслідок чого застосовано санкцію. Але Росію не цікавив юридичний бік питання, адже не було дискусій про щось у стилі — «неправовий характер цього закону». Завдання ж було зовсім іншим — максимально здійняти галас через порушення прав людини Україною, акцентуючи увагу на інвалідності Самойлової.

Як зазначав Павло Казарін у статті для «Крим.Реаліі» щодо цієї ситуації, Росія відправила дівчину з інвалідністю до Києва лише з однією метою — створити скандал. Чудово розуміючи, що українське законодавство не дозволяє Самойловій перетнути кордон через її виступи у Криму, Кремль таким чином яскраво демонстрував свою готовність використовувати нібито моральні питання для розколювання українського суспільства.

Складається враження, що підготовка до цього скандалу почалася ще за кілька місяців до самого пісенного конкурсу. 4 березня у випуску «Хвилини слави» виступ танцюриста з інвалідністю Євгена Смирнова — у нього ампутована нога — розкритикували члени журі Володимир Познер і Рената Литвинова. Познер назвав відсутність у танцюриста ноги «забороненим прийомом», мовляв, у такій ситуації сказати йому «ні» неможливо. Литвинова пішла ще далі, назвавши Смирнова «ампутантом» і порадивши йому «пристебнути ногу, щоб інвалідність була не така очевидна».

Цю ситуацію можна було б розцінити як показник деградації російських шоу, не більше. Якби не одне але. 31 січня з посиланням на кремлівський Life.ru росЗМІ повідомили, що дирекція «Первого канала» схвалила Олександра Панайотова як представника РФ на пісенному конкурсі. Навіть у шорт-листі можливих конкурсантів Самойлової не було, як і згадок про якусь її участь у конкурсі, аж до 12 березня, коли оголосили про її поїздку до Києва. Все це дає підстави вважати, що шоу, розігране Познером і Литвиновою, — «превентивне вкидання», щоб підірвати подальшу дискусію про те, що «Росія тисне на жалість».

22 березня СБУ заявляє про заборону в'їзду Самойловій в Україну, що очікувано здіймає обурення в російських медіа. StopFake тоді ж зробив добірку найяскравіших реакцій російських ЗМІ, державних органів і відомих персон. Ось, наприклад офіційний коментар російського МЗС щодо заборони в'їзду Самойловій:

«Нинішня українська влада вкотре підтвердила свій образ режиму, зараженого русофобською параноєю і націоналістичними комплексами.

Заборонивши за лінією СБУ в'їзд на Україну представниці від Росії на «Євробачення-2017» Юлії Самойлової, Київ, мабуть, не на жарт злякався тендітної дівчини. Таким чином він не лише продемонстрував свою політичну ущербність і слабкість, а й справжнє ставлення до так званих європейських цінностей. На першому місці у нього опинилася не турбота про проведення на гідному рівні пісенного, наголосимо, пісенного конкурсу «Євробачення», а бажання перетворити будь-яку подію за участю України на політизований антиросійський шабаш».

Дійшло навіть до написаного з помилками листа голови European Broadcasting Union (EBU) на ім'я Гройсмана із погрозою виключити Україну з «майбутніх заходів» організації, якщо СБУ не передумає щодо Самойлової. Що, втім, ніякого ефекту не мало.

Цікаво, що теми прав людини тут здебільшого торкалися люди з російського шоу-бізнесу — продюсер Йосип Пригожин і Яна Рудковська. Перший говорив, що потрібно перестати брати участь у «Євробаченні», і нарікав на європейську толерантність, для якої «бородата жінка важливіше за людину в інвалідному візку»; друга заявила про порушення прав людини і про необхідність подати позов до Європейського суду з прав людини.

Для цілісності свого наративу про «шанс для тендітної дівчини» Росія вирішила повторно відправити Самойлову на Євробачення-2018 у Лісабон. Будь-які питання щодо мотивації цього зняла сама Самойлова в інтерв'ю на YouTube-каналі «The Люди». Вона говорила про те, що вже в 2018 році «ніхто з її команди не розглядав можливості перемоги в музичному змаганні» і у 2017-му її обрали на «Євробачення» «не просто так»: «Їм потрібен був персонаж із певними якостями... або недоліками, не знаю, як сказати». Також вона сказала, що «Первый канал» заощадив на її номері для Євробачення-2018, і заявила, що підготовка до виступу проходила «так-сяк», а багато питань доводилося вирішувати їй самій.

Фінальним акордом у всій цій драмі з Самойловою можна вважати її заяву 5 вересня з аеропорту «Шереметьєво» про готовність емігрувати до Європи. Звісно ж, в інтернеті тут же небачено запалало (відео із заявою набрало 302 тис. переглядів, тоді як публікація на «РИА Новости» — 335 тис.)

Пізніше з'ясувалося, що Самойлова зробила це, щоб привернути увагу до проблеми матері, дитина якої потерпає від тієї ж хвороби, що й сама артистка. Але російське суспільство встигло показати свою толерантність, включно з одним із головних рупорів російської пропаганди — «РИА Новости», які не погребували виставити негативні коментарі ноунейм з цього приводу, хоч і навели кілька позитивних:

Красномовнішої риски під історією використання дівчини з інвалідністю в корисливих цілях російської пропаганди годі й шукати.

Мораль

Випадок з Самойловою — один із прикладів того, як Росія використовує тематику культурного обміну та відвідування України російськими артистами для поширення пропаганди. Навіть на тлі успіхів нашої групи KAZKA і загалом окупації російської поп-сцени українськими виконавцями, українці продовжують споживати велику кількість російського контенту, про що свідчить хоча б остання статистика пошукових запитів у Google. І навряд чи ця ситуація зміниться в найближчому майбутньому. Тому було б наївним припускати, що Росія не хотіла б скористатися таким широким полем для маніпуляцій, як візити цих артистів в Україну для проведення концертів.

Одразу слід зазначити, що не варто робити з українських гастролей Монеточки, Гречки або Оксімірона глобальну змову РФ щодо впливу на уми українців. Тут питання в іншому, і стосується воно конкретної категорії виконавців — тих, хто відкрито висловлював антиукраїнські месиджі або ж відвідував Крим. Ігнорування фактів порушення ними законів у вигляді подальших пропусків на територію України не свідчило б ні про що інше, крім як про слабкість нашої держави. Не в абстрактних категоріях, які використовує та сама російська пропаганда у стилі «можемо повторити», а цілком конкретних, які вживає, наприклад, Френсіс Фукуяма. І нездатність застосувати державний примус для обмеження в'їзду таких людей — це вибір на користь реальної відповідності російському наративу «Україна — failed state» замість явно непрацюючого наративу порушення прав людини. Тобто де-факто — підігрування Росії в її ж пропагандистській грі.

Як, знову ж таки, писав Казарін, такі заборони — «це про вироблення умовних рефлексів: виступ на окупованих територіях загрожує скасуванням гастролей в Україні; ведення бізнесу в Криму — потраплянням під санкції; порушення українських законів — у відповідь заходами з боку Києва».

У чому ще історія з Самойловою виявилася корисною для нас, то це в розумінні нездатності російських пропагандистів вийти за межі власного сприйняття світу. Початкова установка на апеляцію до прав людини та інвалідність співачки, яка мала розжалобити інклюзивних європейців, не спрацювала б, навіть якщо б роспропаганда розкручувала цей сюжет по всіх своїх каналах 24/7. З однієї простої причини: основа існування сучасних західних демократій — це верховенство права і рівне ставлення до всіх з формально-юридичної точки зору. Тому для європейців один лише факт порушення закону/правила — це вже достатня підстава не звертати уваги на штучну сльозливість історії.

Приблизно так само, як це було в історії з відстороненням паралімпійської збірної Росії від Ріо-2016. Тоді Міжнародний паралімпійський комітет (МПК) не допустив до ігор всю команду з 267 російських спортсменів, незалежно від того, чи вживав конкретний атлет допінг. Причину такого підходу пояснив президент МПК Ендрю Парсонс: «Те, що було виявлено, це не якесь дрібне порушення зобов'язань. Це — добре спланована атака на репутацію спорту».

Крім того, випадок з Самойловою добре демонструє ставлення російської держави до людей з інвалідністю та її заперечення інклюзивної політики. Яскравий приклад того, як нелюдське ставлення влада проеціює через культуру, щоб навіть не було запиту на такі західні «прояви слабкості», — жахливий фільм «Тимчасові труднощі». Звісно ж, профінансований державним Фондом кіно. І справа навіть не в Охлобистіні, який зіграв там головну роль батька-нелюда, який намагається мотивувати свого сина з ДЦП не мати ДЦП, кидаючи його напризволяще в лісі. Справа в самому концепті: мовляв, для російської людини немає об'єктивних вроджених проблем, до яких суспільство має проявляти співчуття і толерантність, є лише замало зусиль для їх подолання.

Чи може країна, яка підтримує на державному рівні такий культурний продукт, висловлювати якісь моральні оцінки? Запитання, радше, риторичне.