Світанок чи сутінки? Частина 2

А сенс існування, зокрема, людської цивілізації з біосферної точки зору полягає саме в тому, щоб спалити нафту, газ, вугілля і повернути вуглекислий газ в атмосферу, видобути сконцентровані за участю бактерій руди, отримати з них метали і спустити їх у Світовий океан. Вуглець увійде в тіла живих організмів, розчинені метали стануть основою нових ферментних систем — і біосфера почне новий етап свого розвитку. Людська ж цивілізація, вичерпавши джерела свого існування і виконавши своє призначення, на думку Малахова, відімре сама собою. Людство ще певний час (можливо, навіть десятки чи сотні тисяч років) проіснує в примітивному нецивілізованому стані. Але серед ссавців довгожителів не буває, середня тривалість існування виду становить 1,5 мільйона років, і ми їх здебільшого вже вичерпали, тож наш вид не надовго переживе нашу цивілізацію. Принаймні, наступний льодовиковий період пережити навряд чи вдасться.

Невтішна перспектива, погодьтесь? Такий сценарій виглядає більш ніж імовірним, і майже напевно він буде реалізований, хоч наше покоління, на радість обивателю, і не побачить цього. Однак було б не в характері людства просто так із цим змиритися і не поборотися до кінця у відчайдушному сподіванні на той єдиний шанс із трильйона.

Із чого може початися така криза? На нашу думку, із ситуації, коли певний ресурс вичерпано, а технології, яка дає змогу без нього обійтися, ще не розроблено. Ілон Маск якось сказав, що з точки зору звичайної людини феноменальна швидкість розвитку технологій у наш час — це щось безумовне, дещо, що відбувається саме собою, але насправді вся ця світова машинерія винаходів та інновацій просувається тільки тому, що мільйони інженерів і науковців щодня важко працюють над тим, щоб рухати її вперед. Уявімо, що людство, винайшовши двигун внутрішнього згорання, навчившись будувати теплові електростанції, не встигло б зробити наступний крок до моменту вичерпання родовищ нафти і газу (а вони будуть вичерпані через 50–100 років).

На щастя, цю небезпечну ділянку нам частково пощастило проскочили, бо у середині ХХ століття була опанована ядерна енергія, а на початку ХХІ століття вдалося обладнати автомобілі літій-іонними батареями. Проте, якби така ситуація сталася, суспільство, чий прогрес зав’язаний на машинах і електроніці, опинилося би без достатньої кількості електроенергії, щоб підтримувати свій розвиток, і почало б деградувати. Така технологічна пастка може чекати на людство (в історичних масштабах) будь-якої миті. Наприклад, для космічних ракет альтернативи звичному паливу досі не існує.

Попередні деградації на кшталт грецьких Темних віків або європейського Середньовіччя залишали людству непоганий шанс не тільки повернутися до попереднього рівня, а й перевершити його, оскільки загальна кількість ресурсів принципово не змінювалася.

Отже, головна умова збереження шансів на виживання людства — це збереження і пришвидшення сучасних темпів розвитку. Звідки взявся сучасний темп розвитку і як його зберегти? На нашу думку, це явище має дві складові: соціальну і демографічну, які доповнюють одна одну. Наприкінці Середньовіччя і на початку Нового часу сформувалася система капіталістичних відносин, що сприяла утворенню націй і демократичних держав. Цей процес супроводжувався зростанням рівня добробуту, освіти, а відповідно — зростанням кількості людей, які мали змогу присвятити своє життя і свій час інтелектуальній праці.

Розвиток науки, техніки та медицини призвів до збільшення населення і подовження тривалості життя, а отже, кількість людей, зайнятих наукою та інноваціями, продовжувала зростати. Збільшилась тривалість активного життя, а за довше життя можна накопичити більший досвід, більше встигнути. Чесний суд, недоторканність приватної власності зробили можливими максимально широке і швидке втілення інновацій підприємцями, а держави — достатньо багатими, щоб вкладати величезні кошти в науку та дослідження. Країни, які перебувають на передньому краю прогресу, максимально ефективно використовують потенціал своїх громадян і приваблюють найактивніших і найздібніших представників відсталих країн, які прагнуть максимальної самореалізації. Але на сьогодні більшість людей планети живуть у неефективних країнах, не здатних створити умови для реалізації своїх громадян.

Який шлях може дозволити сподіватися на збереження людства? Якщо ми згодні з твердженням, що рано чи пізно земна цивілізація зіткнеться з вичерпанням критично важливого невідновлювального ресурсу, який не буде чим замінити, то єдиний вихід — колонізація інших планет, яка нині стикається з непереборними технічними перешкодами. Можливо, вони й справді непереборні і всі потуги їх подолати — марна трата сил, але щоб мати хоч найменший шанс із ними впоратися, потрібно не збавляти, а нарощувати темп інновацій. Які можливості для цього має людство?

1. Боротьба зі старінням і зростання тривалості активного життя.
2. Технологічне вдосконалення людських здібностей.
3. Постійне збільшення кількості людей, задіяних у науці та створенні інновацій.

Стосовно першого пункту є досить вагомі підстави казати, що наука зараз стоїть на межі великого прориву. Донедавна абсолютно домінантною була точка зору, що людський організм старішає приблизно так само, як зношується з роками механізм автомобіля, і з цим, звісно, нічого не вдієш. Зараз чим далі, тим більше знаходить своє підтвердження теорія про те, що старіння — це біологічна програма, метою якої є пришвидшення еволюції шляхом швидшої зміни поколінь. А якщо це програма, то на її роботу можна вплинути. Таку роботу вже проводять і вона дає перші результати. Якщо ця теорія остаточно підтвердиться, то активне і здорове життя людей буде продовжене на багато десятирічь, а отже, можна буде довше вчитися, глибше занурюватися у сферу своєї діяльності або опановувати більше наук, накопичувати більший досвід.

Під другим пунктом ми розуміємо технології, здатні технічним способом поліпшити можливості людського мозку, наприклад, роботу компанії Маска Neuralink, яка, зокрема, має намір розробити інтерфейс, який вживляли б у череп і він покращував різні якості мозку, чи навіть дав би людям нові можливості на кшталт спілкування без необхідності користуватися голосом: прямо через прилад, під’єднаний до вашого мозку, і такий самий, під’єднаний до мозку співрозмовника.

Незважаючи на те, що кількість населення планети з початку індустріальної революції невпинно зростає, вже очевидно, що в країнах, які досягли певного рівня розвитку, навіть за умови великого ступеня благополуччя населення перестає збільшуватися. Немає причин сумніватися, що ця тенденція рано чи пізно зачепить і країни Африки і ті азійські країни, які поки що забезпечують сучасне зростання людської популяції на Землі. А це означає, що у найближчі сторіччя (найімовірніше, у ХХІІ столітті) екстенсивний приріст людей, які потенційно можуть бути задіяні в науці і інноваціях, повністю припиниться. Підтримка сучасного темпу і його нарощення вимагає вже від сьогодні інтенсивного збільшення кількості людей, зайнятих тим, щоб рухати науку і техніку.

Що робити рядовому землянину перед таким викликом (якщо він не обиватель і його гнітить думка про початок кінця людства вже у найближчі століття)? На нашу думку, є дві стратегії. Перша: переїхати до передової країни і включитися у космічну гонитву наввипередки з технологічною деградацією, що настає — так учинив Ілон Маск, прочитавши в юності «Історію занепаду та загибелі Римської імперії» Едварда Гіббона і жахнувшись крихкістю людської цивілізації. Хлопець із Південно-Африканської Республіки розсудив, що в ПАР не вийде реалізувати свої ідеї. Друга стратегія: включити в цю гонитву твою власну країну. Адже більшість країн майже не впливають на світовий науковий розвиток. Вони існують лише як території, де люди народжуються, живуть і вмирають, не привносячи нічого корисного в людську цивілізацію — крім окремих своїх представників, які проявляють себе в інших суспільствах. Ці держави — колонії за власним вибором, периферії цивілізацій на власну думку. Більшість із них були колоніями з примусу у минулому, але, навіть отримавши незалежність, не знайшли в собі сили і бажання посісти своє особливе місце у світі та сформувати свій власний погляд на нього.

Однією з цих держав є Україна. І, як не дивно, якщо ми хочемо взяти участь у спробі врятувати людську цивілізацію від змальованих загроз, потрібно якомога швидше усунути ситуацію, коли сорок мільйонів людей виключені з передової когорти людства. Зробити це можна лише шляхом державного і національного будівництва: збудувати державу, перемогти ворогів, розвивати свою культуру. Держава не може зробити оригінальний внесок у цивілізацію, якщо відчуває себе провінцією і периферією. Тож без культури тут нікуди.

Думаю, для нашого покоління українців доречною буде думка одного з батьків-засновників США, яку можна сформулювати приблизно так: «Нам потрібно займатися війною і політикою, щоб наші діти могли займатися бізнесом та інженерною справою, а наші онуки — наукою і мистецтвом».