19:00 13.08.2022

Токсично в армії?

Токсичність шкодить усюди. Але ми завадимо їй.

Вивчення контрпродуктивності («токсичності» або «радіоактивності») військових в армії має виходити за межі аналізу діяльності військових лідерів і включати також поведінку підлеглих та фактори організаційного середовища (цінностей, культури й клімату). Саме ці компоненти розкриті в концепції «токсичного трикутника лідерства» (A. Padilla, R. Hoganb, R.B. Kaiser, 2007).

У разі зосередження лише на боротьбі з «токсичністю» військового керівництва, втрачаються інші можливості боротися з ним повноцінно. З іншого боку, застосування багатостороннього підходу, найімовірніше, матиме більш значний і позитивний ефект.

Чомусь прийнято вважати, що підлеглі й армійське середовище, в якому вони функціонують, не «токсичні», але «токсичним» завжди є керівництво. У цій моделі підлеглий має роль пасивного мовчазного виконавця або активного страждальця від «токсичної» поведінки командира (начальника) і, таким чином, автоматично звільняється від будь-якої відповідальності.

Підхід в армії до підлеглих як до «сонечок», яким усі командири щось винні і зобов’язані, полягає в тому, що вони повністю залежні від керівництва, вічно ображені чимось, не мають жодної влади, натомість є пасивними виконавцями, яких треба захищати будь-якими способами.

Інші терміни («гарматне м’ясо», «вівці», або «барани») використовують зазвичай в інформаційно-психологічних операціях, щоб позначити тих, хто сліпо слідує туди, куди вкажуть вищі за рангом «козли», навіть якщо їх ведуть до «прірви зі скелі». Завдання – викликати недовіру в компетентності командування.

Ця класична точка зору має негативний відтінок, але вчені почали змінювати цей погляд і переосмислювати, що означає наслідувати та бути послідовником у лідерстві.

Майже всі доктрини з розвитку військового лідерства стверджують, що лідерство – це взаємодія лідера з підлеглими (послідовниками) в певних ситуаціях із досягнення мети. І щоб бути ефективним підлеглим, необхідно мати такі ж самі властивості та компетентності, які вимагаються від військового лідера, хоча їх застосування відрізняється. Однак у жодній із цих доктрин не згадано про «токсичність» підлеглого, який наслідує, бере приклад або адаптується до такої поведінки свого командира і досить часто її підкріплює.

У чому ж сутність поняття «наслідування»? Це той військовослужбовець, хто наслідує кого-, що-небудь, іде за чиїмось прикладом. Логічно, що наслідування може мати як позитивне, так і негативне спрямування.

Наслідування, або послідовництво – це здатність або спроможність підлеглого слідувати за військовим лідером. Отже, це поведінкова компетентність, і військовослужбовець може бути хорошим або поганим у наслідуванні. Якщо це правда, то як можна оцінити продуктивне чи «токсичне» послідовництво у військовому лідерстві? Що визначає «токсичне» наслідування підлеглими своїх керівників?

Американська дослідниця лідерства С. Бейкер (S. Baker, 2007) стверджує, що послідовники – це більше, ніж просто «вівці-підлеглі»; послідовники наслідують. Вони визначила 4 основні типи послідовників і послідовництва:

лідери та послідовники є ролями, а не вродженими здатностями;
послідовники демонструють поведінку, яка відповідає їхнім власним інтересам;
і послідовники, і лідери отримують вигоду від динаміки взаємодії «лідер – послідовник»;
послідовники та лідери фактично перебувають у партнерстві.

Виявляється, що підлеглі-послідовники справді мають владу, активні та роблять свідомий вибір бути наслідувачами.

Наративи військових лідерів

Від тролів до передової. Як реагувати на вербальні снаряди?

Олег Бойко

09:36 01.06.2022

У своїй статті «Що таке токсичне послідовництво?» Т. Томас, К. Ґенцлер та Р. Сальватореллі (T.A. Thomas, K. Gentzler та R. Salvatorelli) використовують типологію послідовників Р. Келлі (R. Kelley, 1992), щоб описати їхню токсичну поведінку, яка має дві шкали: перша вимірює незалежне, критичне мислення, а друга – активність поведінки.

Отже, описано п’ять типів поведінки підлеглих.

«Вівці» роблять тільки те, що від них вимагають, і не більше. Вони не зацікавлені в результатах та підпадають під категорію пасивних і залежних, із некритичним мисленням. Типова їхня відповідь: «Я зробив те, що мені наказав командир» або «Я лише виконав наказ старшого начальника».
«Підлабузники» дуже схожі на «овець», однак вони зацікавлені в тому, щоб догодити командиру (начальнику). Ці підлеглі є активними і залежними, і, звісно, тими, хто мислить некритично. Англійською їх називають «Yes-men». Типова їхня відповідь: «Як скажете! Все буде зроблено якнайліпше!» або «Ви – найкращий командир за всю мою службу!».
«Вигнанці» є незалежними, критично мислячими, але невмотивованими або незадоволеними, і тому пасивними у своїй поведінці: «Пішов він. Мені до….».
«Вцілілі» перебувають на межі критичного (некритичного) мислення й активності (пасивності) та зосереджені на збереженні того, що вони мають; постійно змінюють поведінку, якщо це необхідно для власного виживання. Чинять за принципом: «Попереджую: дивіться не помиліться» або «Ще побачимо, що із цього вийде».
«Ефективні» є ідеальними військовими, оскільки вони вмотивовані, позитивно налаштовані та відповідальні. Цей тип активний і незалежний, критично мислить: «Я це зроблю, але так, як правильно, а не так, як хтось бажає».

«Токсичність» підлеглих (послідовників)

Чотири з п’яти типів підлеглих (послідовників) демонструють «токсичну» поведінку за певних умов та причин і тим, як ця поведінка пов’язана з динамікою «лідер – послідовник» (див. таблицю). Зрештою, уся ця «токсична» поведінка підлеглих працює проти армії загалом, негативно впливає на бойовий дух і психологічну бойову готовність персоналу, ставить під загрозу виживання військових організаційних структур.

Бригадний генерал С. Маршалл («S.L.A.M»), характеризуючи взаємодію військових лідерів зі своїми людьми, сказав: «У нашій армії на всіх її рівнях були видатні командири, що не мали особливих організаційних здібностей. Вони не мали собі рівних, тому що як ніхто інший уміли використовувати інтелект відданих і добре підібраних підлеглих. Їхня роль полягала у визначенні мети відповідно до реальних можливостей, а потім – у лідерстві в команді, доки ця мета не буде досягнута. Вчиняючи так, вони вдало доповнювали своїх підлеглих, які б затьмарили їх у будь-якому тестуванні на визначення рівня IQ».

Як боротися з «токсичними» підлеглими?