Туреччина у пошуках нової політичної ролі

Туреччина стала важливим гравцем на політичній мапі світу. Те, чи зможе Анкара стати лідером Середземноморсько-Чорноморсько-Каспійського регіону на довгі роки, залежить від багатьох факторів.

По-перше, у якому стані перебуватиме сама країна. Колишній начальник ГУР МОУ і голова СЗРУ Віктор Гвоздь пояснює ситуацію: «Питання, чи зможе вистояти Туреччина, залежить від того, наскільки буде контрольованою внутрішньо-політична ситуація в державі і чи вистоїть її економіка нести такий тягяр. Все інше їй до снаги. Поки Ердоган при владі і слабка опозиція, усе залежатиме від економічного становища. А воно не таке просте».

Яку позицію займе і куди себе відносить сама Туреччина? Анкара сьогодні — як перехідний рубіж між мусульманським світом Близького Сходу і Європою. Західна орієнтованість країни була закладена в напрямок розвитку ще з часів Другої світової. Останні події у світовій політиці зробили неминучими зміни в орієнтації країни. Питання курдів, що стосується Ірану, Іраку й Сирії, роль ісламу в політиці — одні із центральних для Туреччини як світської держави.

По-друге, близькосхідний мирний процес відкриває шлях для нових економічних та політичних об’єднань. Ті, хто ще вчора були ворогами, вже нині налагоджують ділові відносини.

У Туреччині здійснюють загальну переоцінку зовнішньої політики. Передбачено розвиток відносин із тюркськими народами за межами країни. Досі ж турецький істеблішмент уникав цього питання. Тепер уже немає єдиного ворога — Радянського Союзу. Натомість на кордоні з’явились малі, нестабільні країни. Ці зміни вимагають переосмислення нових можливостей і викликів на Близькому Сході.

П’ять основних факторів стримують Туреччину від стрімкої політичної переорієнтації на Близький Схід:

1. Політична культура Анкари нині відрізняється від країн регіону. Турки впродовж останніх десятиліть ведуть більш відкриту політику, ніж будь-хто в регіоні.
2. Географічне положення. Країна розташована на самому краю Близького Сходу.
3. Участь у геополітичному порядку денному. Близький Схід для Ердогана не такий важливий, як Балкани, території колишнього Радянського Союзу чи Кіпр.
4. Невизначеність у зовнішній політиці. Приклади — підтримка курдів за межами країни, але невизнання їхніх проблем на власній території. Тісні відносини із Саудівською Аравією, попри підтримку саудитами опозиційних ісламістських угруповань у Туреччині.
5. Непередбачуваність і важливість відносин із Росією. Турки дозволили Москві взяти ініціативу в переговорах щодо Нагірного Карабаху, незважаючи на власні інтереси. Чи тиск Кремля з приводу доступу через протоку Босфор. Це вказує на те, що Анкара бере до уваги зовнішню політику РФ, ухвалюючи власні рішення.

Незважаючи на ці фактори і більші інтереси в Чорноморському регіоні та Балканах, Ердоган просто не може ігнорувати Близький Схід. Держави регіону не дозволять Туреччині як важливому політичному й економічному гравцю ігнорувати їх.

Яким ж може бути місце Туреччини у картині світу? Аналітики корпорації RAND окреслюють 4 варіанти:

1. Перший — прямолінійний. За ним Туреччина залишається союзником Заходу і жорстким контролером Близького Сходу. Згідно зі сценарієм, Ердоган і далі реалізуватиме економіку вільного ринку. Дотримається зовнішньополітичної лінії Вашингтона і залишиться єднальною ланкою між США і Близьким Сходом.
2. Другий сценарій передбачає націоналістичний курс з акцентом на ідеологію пантуркізму. Такий курс був неможливий у минулому. Зараз велика кількість турків проживають у незалежних державах. Дедалі популярнішими стають націоналістичні рухи всередині країни, які вимагають радикального розв’язання проблем тюркських народів за межами країни і помсти Росії за історичні злочини проти їхньої держави та населення.
3. Третій сценарій передбачає оновлення і зміцнення ісламської ідентичності турків. Сьогодні в Туреччині не розв’язане питання, як у їхній світський спосіб життя повинна вписуватись релігія. Дедалі частіше згадувано в інформаційному просторі османське минуле і гордість за нього. Коли султан був не лише володарем турецького народу, а й главою мусульманського світу — халіфом. Проте такий рух не повинен переходити в ісламський фундаменталізм за прикладом Ірану. Передбачено визнання історії та ролі Туреччини в ісламському світі.
4. Останній сценарій — спекулятивний. За ним Туреччина разом із декількома іншими країнами створить демократичну федерацію на Близькому Сході. Анкара збереже свою світську і помірковану політику та шукатиме країни зі схожими цінностями. Можливими партнерами в цій федерації можуть стати Єгипет, Ірак та Іран.

При цьому треба враховувати змінні, які можуть вплинути на майбутнє Туреччини. Політика США, розв’язання питання мусульман у Боснії, розвиток політики в інших країнах Близького Сходу, безпекова ситуація в Перській затоці. Це навіть не прогнозування, а нагадування, що Туреччина має тривалу і багату історію, з власними традиціями, що можуть знову повторитись. Минуле жодної країни нікуди не зникає і не забувається, і Туреччина не виняток.

Блог автора: Telegram