Уроки для України: російські гібридні стратегії в Польщі, Балтії та Грузії

Зважаючи на характер російських гібридних впливів у Східній Європі, Україна дійсно має широкий арсенал кейсів, які вивчають далеко за її межами. Втім, варто було би значно грунтовніше заглядати і до сусідів, вивчаючи, що ж робить російська пропаганда у країнах, де вже встигли вступити до ЄС і НАТО, або ж провести більш-менш вдалі реформи. Врешті, цілком можливо, що у країнах Балтії сьогодні РФ використовує тактику, яку застосує в нас завтра, а в Польщі завтра використовуватиме стратегії з нашого вчора.

Обмін інформацією між нашими країнами просто необхідний вже з огляду якраз на цей факт. Уся палітра заходів гібридної агресії РФ зрозуміла, лише якщо мати досвід її вивчення щодо усіх країн регіону. Даний текст пропонує заповнити саме таку прогалину в розумінні читачами контексту гібридних заходів у лояльних до України державах: Польщі, Грузії та країнах Балтії.

Російський почерк на полях польського зошита

Розглядаючи ситуацію в Польщі під кутом негативного гібридного впливу Росії, слід насамперед звертати увагу на подібність методів і почерку з тим, як це робилося і робиться в Україні.

Вихідні умови задачі у нас і у поляків суттєво різняться. У РП у принципі немає відверто чи навіть умовно проросійських партій і виборців у нашому розумінні цього слова. Максимум, що можна почути від тамтешніх політиків, — це теза про необхідність налагоджувати неконфронтаційні, взаємовигідні відносини і не провокувати РФ «на догоду» НАТО, США або Україні. Наші західні сусіди добре знають власну історію, пам’ятають учасників поділів Речі Посполитої і тому, до речі, чи не більше нашого остерігаються посилення не просто російського втручання, а й осі Москва-Берлін, розглядаючи її як потенційну загрозу власному суверенітету. Набагато активніший за наш польський спротив завершенню добудови «Північного потоку-2» — з тієї ж «опери».

Разом із тим, перебуваючи у складі ЄС і НАТО, Польща у повній мірі користується безпековими перевагами політико-військового альянсу та системи трансатлантичної розвідувальної спільноти. Хоч і маючи спільний кордон з РФ, вона проте відгороджена від, так би мовити, «континентальної Росії» Україною, Литвою та Білоруссю. Отже природньо, що певні давно знайомі нам прикмети, які свідчать про використання (або принаймні наявність усіх передумов для їх використання) часом краще видно з нашого боку кордону.

Звісно, стримуючи вже більше шести років відкриту російську гібридну агресію, у тому числі з активною воєнною і диверсійною фазами, українці часом дують і на холодне. Польське суспільство, перебуваючи у стані значно більшої психологічної захищеності, може сприймати нашу реакцію з подивом, як перебільшення. Проте ця тактика спрацьовує, час від часу дозволяючи нам уникати нових опіків. Як відомо, якщо у вас параноя — це ще не означає, що за вами не стежать.

Великий градус емоційного напруження та поляризації польського суспільства напередодні президентських виборів був помітний навіть із Києва. Розпач окремих прихильників опозиції після програшу Р.Тшасковського часом зашкалював, поширювалися емоційні заклики до однодумців бойкотувати продукцію, не їздити на відпочинок до тих регіонів, мешканці яких підтримали А.Дуду. Знову активізувалися розмови про історичну Польщу А та Польщу В (до речі, як наслідки вже згаданих поділів першої Речі Посполитої), були притягнуті карти з візуальною аналогією територіального розподілу голосів до ФРН та НДР за часів СРСР.

Лунали навіть порівняння перемоги Дуди з (!) п’ятим (після 1772, 1793, 1795 та 1939 року) поділом Польщі, в результаті яких держава втрачала суверенітет, територіальну цілісність і незалежність. При цьому побічно діставалося й українцям, адже умовно «сучасній, освіченій, європейській, культурній та світській» західній та північній частинам Польщі протиставлялася «консервативна, релігійно зашорена, нетерпима та націоналістична» частина з сильними культурно-ментальними впливами східних сусідів, у тому числі українців, які здавна жили на цих теренах.

До речі, більш прискіпливий погляд на карту результатів голосувань говорить про те, що поділ на Схід і Захід не є таким уже й однозначним, і в «бастіонах» «Права і Справедливості» і в бастіонах «Громадянської платформи» знаходяться острівці, в яких переважає колір конкурента, як наприклад гміна Cisna у Підкарпатті, де виграв Р.Тшасковський.

Варто пригадати, що у 2004 році в Україні з'явилася дуже подібна теза про «три сорти українців», що втілилась у візуальну антиющенківську кампанію.

Саме з тієї кампанії Партії регіонів та її кандидата В.Януковича розпочалося відпрацювання Росією технологій розколу, а згодом і агресії проти нашої держави, саме тоді в Донецьку вперше з'явилися прапори так званої «ДНР».

Тож не дивно, що на такому підготовленому грунті в наших сусідів з’являються інформаційні вкиди щодо необхідності федералізації держави за німецьким зразком як рецепту для розділеної Польщі, оскільки поділ уже начебто має культурно-цивілізаційний, а не політичний характер, отже у принципі існує вже два народи (!) з однією мовою. Знайомий стиль, мені особисто «один народ», лише навиворіт, дуже нагадує.

У недавній розмові з журналістами порталу Guildhall Олександр Скіпальський, колишній заступник голови СБУ та шеф ГРУ Міноборони України заявив, що після президентських виборів у Польщі російські спецслужби інтенсифікували намагання перешкодити польсько-українським стосункам, звернувши увагу на два головні скандали — поширення петиції «Про приєднання Підкарпаття та Люблінського воєводства до України», а також телефонну провокацію російських пранкерів, які подзвонили президенту Польщі Анджею Дуді від імені генсека ООН Антоніу Гутерреша. До честі польського президента, його категорична відповідь, у якій він відкинув можливість територіальних претензій до України, не дала можливостей для зовнішнього підігрівання інсинуацій на цю тему.

Проте закинуте провокаторами питання, чи не хоче президент Польщі повернути Львів та інші українські землі, які його країна втратила в минулому, активно мусувалося в баталіях, які спровокувала згадана псевдопетиція та активна залученість у її обговоренні в тому числі деяких наших співвітчизників у Польщі. Тут уже російська ботоферма відірвалася на повну, закинувши у дискусію в соцмережах тези на кшталт «то може зрештою Львів повернеться до Польщі», «а може то Гданськ повернеться до Німеччини», «а може краще українці повернуться з Польщі до себе» тощо.

Ця петиція, яка з’явилася 13 липня — наступного дня після другого туру виборів на сторінці petycjeonline.com, — містила мапу з пофарбованими червоним кольором згаданими воєводствами та коротким написом: «Добре, хлопці, саме найкращий час позбутися тієї дикості (вжито термін «dzicz», синонімом якого також є «бидло», «мотлох») з нашої держави».

Воно містило подвійний меседж: з одного боку засуджувало і називало «дикістю» регіони, в яких кандидат «Права і справедливості» набрав найбільше — 70,92 та 66,31% голосів, а з іншого — вдаряло по Україні як державі, до якої той «мотлох», так би мовити, найкраще пасує, до якої можна було б його позбутися.

16 липня петиція була видалена, проте її встигли підписати близько 800 осіб. Авторство було віднесено на адресу 15-річного підлітка, який страждає на аутизм. Цікавою є не лише добра обізнаність дитини з таким діагнозом (які здебільшого заглиблені у себе, уникають спілкування та страждають на порушення соціальної взаємодії) в політичних реаліях, задавнених розбіжностях і проблемах суспільства, а й подане потім від його імені цілком зв’язне пояснення цього твору, що викликав за одним із визначень «польсько-польську війну» як безневинного жарту, автор якого і не очікував такої вибухової реакції.

Щодо аналогій з Україною, то насправді, за всієї карикатурності подібних речей, вони працюють так, як і в ситуації з дискредитацією іміджу нашої держави в очах американських політиків і пересічних громадян. Коли всі події і згадки про Україну пов’язані лише з негативом і скандалами, спрацьовує технологія «тухлого оселедця», і будь-яка навіть виправдувальна щодо нас інформація вже викликає лише негативні емоції або асоціації як проблемної країни, з якою краще взагалі не мати справ.

Так, проблеми, які викликали ці палкі суперечки, і справді існують у Польщі (як, до речі, і маргінальний дискурс про «польський Львів»). Як і у нас, їх нерідко використовують тамтешні політики. Проте слід пам’ятати, що це не є аргументом для категоричного відкидання зовнішнього російського сліду в розбурхуванні та поділі суспільства, навпаки, варто придивитися до них пильніше.

Якраз ефективність такого роду підривної діяльності РФ і пов’язана з тим, що росіяни самі не вигадують надуманих проблем або приводів для конфлікту. Це було б надто легко для викриття і протидії. У тому то й річ, що росіяни детально вивчають вже існуючі, особливо історично вкорінені проблеми і протиріччя (як у випадку з підігріванням теми навколо каталонського референдуму у 2017 році в Іспанії) і вдало їх використовують за всіма правилами рефлексивного управління, підкидаючи хмизу в багаття в потрібний момент і програмуючи потрібну емоційну реакцію суспільства. Ті самі російські пранкери Лексус і Вован (Олексій Столяров і Володимир Кузнєцов), щодо яких The Guardian пише як про можливо причетних через телеканал НТВ та «Газпром» до роботи російських спецслужб, не даремно від імені фейкового генсека ООН намагалися від імені Дональда Туска розкрутити тему дискримінації з боку Дуди представників ЛГБТ-спільноти, добре знаючи, що ця тема є дражливою для польського суспільства.

Звертає увагу, що під час виборчої кампанії поширювалася також теза «Будь-хто, аби не Анджей», де безпомилково вгадувався один із кандидатів. Безвідносно симпатій та антипатій, такий підхід демотивації виборця із впізнаваними кремлівськими вухами — типу #гіршевженебуде, #абине… цей» пройшов апробацію ще за часів В.Ющенка та використовувався в Україні і в 2019 році.

Між тим, із таким стилем і механізмом дестабілізації ситуації та поглиблення протиріч у суспільстві Україна стикається вже давно і має практичний досвід протидії.

Так, у листопаді 2017 року СБУ викрила механізм «накручування» голосів при реєстрації фейкових петицій — так само в принципі нікчемних з точки зору права, як і петиція про Підкарпатське і Люблінське воєводство в Польщі, проте дуже ефективних для програмування бажаного суспільного резонансу і в повній відповідності до використовуваних російськими спецслужбами методів рефлексивного контролю. Йшлося про «накручування» голосів при поданні петиції про імпічмент Президента України на сайті виконавчого комітету міської ради Івано-Франківська. На момент, коли петицією підписало понад 700 облікових записів (теж близька до польської кількість), було встановлено, що лише шість із них були реальними користувачами мережі Інтернет, а решта мають явні ознаки «ботів».

У липні того ж року російські спецслужби з використанням українських патріотів та спекуляції на темі боротьби з незаконним видобутком бурштину намагалися просувати ідею створення так званої «Рівненської народної республіки» та провести протестну акцію, яку було заблоковано СБУ.

У липні 2020 року СБУ не допустила провокацію на Закарпатті, спрямовану на порушення територіальної цілісності України, знову ж таки з використанням збору підписів на підтримку петиції про скасування умов Тріанонського мирного договору.

Напередодні, також у липні цього року, в Запоріжжі було припинено діяльність групи сепаратистів, які пропагували ідеї «руської весни» та «відокремлення» Запорізької області. У місті поширювалися матеріали із закликами до федералізації та створення фейкової «Запорізької народної республіки».

Завершуючи тему подібності російських гібридних впливів в Україні та Польщі, хочу навести ще два кейси.

Хто пам’ятає, в Україні з 1997 року проходять багатонаціональні морські навчання «Сі Бриз», співорганізаторами яких є Україна та США. Донедавна ліві та проросійські політичні сили, які виступали категорично проти інтеграції України до Північноатлантичного альянсу, щоразу влаштовували акції протесту, а влітку 2006 року прихильники Комуністичної партії та Прогресивної соціалістичної партії навіть заблокували американські кораблі.

Останніми роками адміністрація А.Дуди досягла суттєвого прогресу в плані зниження загрози російського вторгнення, домовившись про розміщення та збільшення американського військового контингенту в Польщі (після виводу майже 12 тис. особового складу з Німеччини), закупівлю сучасних систем ППО та іншої техніки. Розміщення американських військових баз у Польщі відповідає також інтересам України.

Так от, з початку серпня цього року в польський дискурс введено різку критику нової Спільної декларації оборонної співпраці (EDCA) з США як такої, що залишає американських солдат поза межами польської юрисдикції та забезпечує екстериторіальність американських баз, передачу частини польських військових об’єктів, інфраструктура яких має бути оплачена з кишені польських платників податків.

Кейс другий стосується історії навколо нещодавнього сколихнутої Катериною Сергацковою хвилі про «засилля неонацистів» та її виїзду через погрози за межі України. Зокрема, пригадується гучний скандал навколо діяльності в Польщі фундації «Відкритий діалог», який призвів до депортації з цієї країни її керівника, громадянки України Людмили Козловської відповідно до рішення Агентства внутрішньої безпеки РП (тодішні оцінки ряду експертів та медіа пов’язували ситуацію, у тому числі, з діяльністю російських спецслужб). Використовуючи різко критичну риторику та надаючи додаткові аргументи для розпалювання антиукраїнських настроїв у Польщі, особливо на тлі гострих суперечок з Брюсселем, Козловська тоді заявила: «….швидкість, з якою польська влада відкотилася з позицій країни-флагмана у захисті прав людини до показників гірших, ніж навіть в Угорщини, пригнічує. Більш того, нинішній режим використовує ті ж методи для переслідування, що й Путін» (з інтерв’ю виданню «Цензор.нет»).

Для Польщі у 2017 році цей скандал став однією з причин ухвалення Європарламентом резолюції з критикою політики польського уряду та праворадикальних тенденцій у країні, а також ініціювання Єврокомісією рішення щодо початку запровадження санкцій.

Щодо нас, то кращої теми для дискредитації України перед міжнародною спільнотою, стратегічними партнерами та найближчими сусідами, ніж переслідування в нас журналістів, та ще й неонацистами, та ще й пов’язаними з польськими та іншими однодумцями, годі й придумати. Варіантів її використання проти України безліч.

Зокрема, мішенню може стати прогрес у покращенні діалогу України з Польщею на основі спільних інтересів та обережні кроки до порозуміння на фундаменті тих сторінок історичної спадщини, які не викликають заперечень у обох сторін і позитивно трактуються політиками та історикам обох держав. Чергове розігрування тем нацизму і націоналізму, підкидання контроверсійних і дражливих для обох народів сюжетів повертає їх до того, що роз’єднує, а не об’єднує. І це може суттєво зашкодити співпраці України, Польщі та Литви в рамках «Люблінського трикутника».

Завершити хочу висновком О.Скіпальського, який наводить портал jagiellonia.org: «якби від 1991 року Україна та Польща об’єднали зусилля, нашим державам вдалося б створити оборонний союз, який міг б стати надійним щитом від моря до моря. Сьогодні, коли вже стало зрозуміло, що якщо впаде Україна, впаде також і Польща, і поляки це розуміють та налагоджують нормальні стосунки з Україною. А для Росії це як пісок в очі, тож вона і організує таку конфронтацію. За допомогою агентів, за допомогою фальшивих патріотичних організацій, як наших, так і польських».

Не стану нічого стверджувати про мотиви та цілі, але в період, коли з’явився стриманий оптимізм щодо подолання протиріч і налагодження тісною союзницької співпраці на фундаменті спільних геополітичних інтересів і сторінок історії, що нас об’єднують, чергове витягування на світ у Гуті Пеняцькій формулювань типу «бандити Армії Крайової», які очікувано відлунюють «батальйонами СС, сформованим з українців», ллє воду на кремлівський млин.

Для того щоб протистояти «туману неправди», російським спробам руйнації стратегічного партнерства України з Польщею і США через сіяння взаємної недовіри і внутрішньої самодезорганізації, вкрай важливо уникати напруження там, де цього можна уникнути.

Відчутний ефект могло б дати внесення до порядку денного діалогу між Україною та Польщею питання об’єднання зусиль у протидії російському впливу як на політичному, так і експертному рівнях, спільної роботи не лише державних структур, а й на рівні польських і українських аналітичних центрів.