Перейти до основного вмісту

Врятувати рядового резервіста: за лаштунками підготовки військового резерву. Частина 2

Це ж нам по силах, чи не так?

Цьогоріч я підозрював, що вересень проведу на зборах, тож коли в середині серпня зателефонували з РВК, я вже був готовий. Я вже жартував їм, що скоро у військовому квитку не буде місця, куди печатки ставити. Розчаровувало лиш те, що хоч формально це моя бригада кличе на збори своїх резервістів, але одразу направляє на підготовку до того самого НЦ, що й минулі рази (як пояснили пізніше — є відповідний наказ Генштабу, що через несумісність графіку ротацій бригад із зони ООС резервісти мають проходити підготовку в НЦ). Несподіванкою мало бути лише на кого цього разу вчитимуть.

Великий бог рандому вирішив, що артилерія мені зайшла, тому направив мене на реактивну арту, на навідників і командирів «Градів». Оскільки це були планові збори, то прийом-передача резервістів до рук навчального центру цьогоріч виглядала організованішою. На прийомному пункті в НЦ і канапки підігнали, і воду питну. Буквально до обіду нас розподілили, одягли і відвезли на військове містечко неподалік полігону.

Виглядало багатообіцяюче, адже жили в казармі, харч був зарах. Однак навчальний процес трохи провисав. Інструкторів було мало, ними спочатку були курсанти Академії, однак потім їх відправили назад і на обов'язки замкомандирів взводів вибирали когось із резервістів. У програмі була технічна підготовка, вивірка, підготовка до стрільби машин, їх обслуговування, наведення (в т. ч. й уночі), а також традиційні підтанкзалягайтинг, стрільби по мішенях з АК і тактична підготовка на мінімалках, а в останній день дали бахнути пів пакета з «Граду». Загалом, БМ-21 неважко опановувати, нмсд, навіть легше, ніж міномети. Фактично за два з половиною тижні ми повністю ознайомились з основами роботи бойового розрахунку, навіть достатньо потренувались. Деталями нас не перевантажували, основні моменти хто хотів, той засвоїв. Залишок днів нічого нового не було чого вчитись, тому робили вигляд, що повторюємо (коротше wasted).

Мінусами були надмірна затягнутість у дисципліні. Загальні шикування 4 рази на день, часто без потреби, лише щоб повідомити, коли наступне шикування (на початках також навіть вночі чергові частини перерахували, чи всі сплять у казармі), добові наряди, харили за не так заправлені ліжка, постійні перевірки вищого начальства з НЦ (апофеозом було розпорядження переклеїти бирки з номерами на табуретках, бо вони на скотчі і тільки з однієї сторони), жорстке слідування розкладу протягом дня (при самопідготовці обов'язково мусили сидіти на НТК, де однак просто шлангували). Але попри це, за результатами отриманої експи проведені збори можна зарахувати до перемоги.

Узагальнюючи весь свій, здавалося, позитивний досвід, я б виокремив такі основні проблеми (зради) у підготовці резервістів, а саме:

– робота військкоматів у кількох напрямках:

  • Відбір резервістів. Через нависання сумнозвісного ПЛАНу і директив Генштабу, для їх виконання використовують усіх, кого могли злапати, вмовити, або наобіцявши «золоті гори», одиниці йдуть добровільно. У підсумку результатом цього є масова демотивація і майбутня неохота брати участь знову в таких зборах, бо «військкомат знову на*бе». Звідси нераціональне використання ресурсів, у т.ч. на відкачування «кадрів», схильних до алкогольної епілепсії на ґрунті різкої відміни.
  • Низька комунікація з резервістами. РВК не можуть пояснити людям, навіщо і для чого ті збори. Часто у РВК не в курсі, чим люди будуть займатись і що їх там очікує, куди їх можуть послати і навіщо їх кожного разу посилають на перепідготовку на іншу спеціальність.

– хаотичність у підготовці спеціальностей. Навчання тих самих людей кожного разу зовсім протилежної спеціальності в переважній більшості випадків малоефективне.

– неперервні 30-денні збори в навчальних центрах здебільшого нераціональні, навчальні програми можна інтенсифіковувати. Ефективність навчань на останній тиждень значно падає. Люди починають забивати болт через повторення пройденого або імітацію навчань. Злагодження в підрозділах бойових бригад ефективніше, якщо враховувати, що основна мета ОР-1 — це власне заповнення вакантних посад на випадок повномасштабних бойових дій. Однак тут власне і нюанс, що багато бойових бригад знаходяться в зоні ООС, а тому тренувати резервістів у визначений період не завжди є як.

– втрата часу і ресурсів на процес видачі і здачі форми, який у цілому може затягуватись на 3 дні. Ще з перших зборів чув думку, що б варто було б видавати персональний комплект форми (хоча б костюм літній польовий), з якою б резервісти б вже приїжджати на збори, і в цьому є певна рація. Непоодинокою була ситуація з відсутністю необхідних розмірів чи окремих елементів форми, що створювало певні незручності.

– не до кінця відточені програми навчання з резервістами. Багато людей мають бойовий досвід і тому навчання у стилі як книжка пише (навіть з урахуванням натовських практик), викликає, м'яко кажучи, нерозуміння або й повний ігнор з боку резервістів. Роботи по МПЗ фактично не проводяться (культпрограми та екскурсії не рахуються), тому й далі ширяться байки про 600 генералів у ЗСУ та інші ще совєцькі армійські меми і приколи.

– організаційні провали в самих бригадах та НЦ: будь-який провтик чи то з організацією харчування, перевезень, організації навчань, стрільб чи схиляння до їх імітації генерують у людей тонни ненависті і зради типу: «в армії нічого не міняється», «*обані генерали», «штабні пацюки», «с*аний Порох» тощо, навіть якщо причини об'єктивно не залежать від офіцерів, генералів чи Пороха.

– враховуючи, що значна частка людей отримують усю або частину зарплати в конверті, мало хто хоче йти на місячні збори, оскільки втрачатимуть у доходах, адже само собою зрозуміло, що компенсують тільки «білу» частину зарплати.

Проте, незважаючи на наявні проблеми, навчальні збори загалом все ж можуть виконувати свою функцію, але здебільшого лише для тих, хто зацікавлений. Вони дають змогу не забути старі навички, повправлятися у стрільбі, тактиці, роботі з технікою і зброєю, зрештою підготуватись на іншу спеціальність. Забезпечення мінімальне наявне, нормально вдягнуть, взують, нагодують, в останні роки нарешті харчування за новою схемою відбувалось. За пиятиками дуже жорстко стежать і карають, особливо в НЦ. Не кажу, що повністю вживання алкоголю побороли, але масовості протягом останніх років немає.

Можливо, то тільки мені так щастило, але з кожних зборів я прокачав якісь скіли, виніс щось корисне, потренувався з іншими типами зброї й обладнання, з якими раніше за специфікою служби не стикався. Інше питання, що загальна ефективність наразі досить низька і може бути набагато більшою. Навчання має концентруватись на тих людей, які хочуть, можуть і мотивовані брати участь у таких тренуваннях. Більше залучати людей, які взагалі не проходили військову службу, щоб не лякались зброї, щоб змінити в суспільстві думку, що армія і війна — це десь далеко.

На жаль, практика показує, що таких людей відбирають дуже мало. Та й будьмо відвертими, 59-річний (і такі були), якого злапав десь військкомат, має мало мотивації бігати через смугу перешкод. І ніби в МОУ і ГШ розуміли ці проблеми, судячи з минулих інтерв'ю, але все одно, все розбивалось об наявну реальність і рухалось повільно. Але враховуючи теперішню зміну влади, військового командування і зниження пріоритету армії є ще більша впевненість, що на резервістів знову заб'ють великий болт, до моменту чергового загострення.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...