Як оцінюється авторитет військових лідерів у нашій армії

Повага і довіра особового складу є основою авторитету будь-якого командира (начальника) в армії. Саме раціональний (за Е.Фроммом) авторитет, а не посадовий чи авторитет військового звання є основою військового лідерства і влади. Коротко розкрию, як оцінюються ці чесноти в нашій армії, і що, на мою думку, можна покращити в цій системі вже зараз, аби тільки були на те розум і воля відповідних посадових осіб.

У 2015 році начальник Генштабу – головнокомандувач ЗСУ генерал армії України Віктор Муженко визначив завдання відповідним структурним підрозділам організувати і провести соціологічне дослідження репутації ЗСУ, виявлення переважаючих настроїв серед особового складу, визначення рівня довіри до командування тощо.

Ним були також визначені конкретні умови такого дослідження: його проводять цивільні фахівці соціології, які не мають жодного стосунку до армії; їм необхідно надати доступ до військових частин; фінансування проекту не передбачатиме фінансових витрат з оборонного бюджету; для порівняння тенденцій дослідження має бути пролонговане в часі; унеможливити втручання командування в обрахунок кінцевих результатів та їх інтерпретацію; деякі результати дослідження повинні бути з обмеженим доступом з метою захисту і протидії інформаційно-психологічного впливу структур РФ на особовий склад ЗСУ тощо.

Поставлені завдання були виконані. Соціологічне дослідження «Репутація ЗСУ» було успішно проведено в армії у 2015 і 2017 рр. фахівцями Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Вперше за роки війни було фахово визначено рівень довіри до командування ЗСУ.

За два роки тенденції щодо довіри здебільшого були позитивними, зважаючи на те, що у країні пройшли шість хвиль мобілізації військовозобов’язаних, які не мали жодного стосунку до армії, однак вони також були задіяні в дослідженні. Були виявлені явні проблеми з довірою до командування в ПС і ВМС. Особовий склад ДШВ і ССО на той час опитуванню не підлягав.

Однак очільник ГШ ЗСУ ще за результатами дослідження 2015 року зробив належні висновки і поставив чергове завдання: створити просту і об’єктивну систему безперервного моніторингу морально-психологічного стану (МПС) особового складу, в якій обов’язково оцінювалися довіра, повага (авторитет) і лідерство командирів (начальників) усіх рівнів військового управління. Саме ці критерії є в такій складовій МПС як «Моральна (духовна, національно-патріотична) налаштованість».

Це завдання також було виконано, і незабаром генерал Віктор Муженко підписав два документи: наказ ГШ ЗСУ від 29.04.2017 р. №153 (зміни до наказу ГШ ЗСУ від 16.08.2017 р. №287) «Про затвердження Інструкції з оцінювання морально-психологічного стану особового складу ЗСУ» і наказ ГШ ЗСУ від 05.07.2018 р. №249 «Про затвердження Інструкції з оцінювання рівня авторитету і лідерства командирів (начальників) ЗСУ».

Не ставлю за мету детально розкривати тонкощі методики оцінювання цих явищ в армії. Але зазначу, що основним методом дослідження МПС особового складу, рівнів довіри і поваги до командування — починаючи від керівництва МО, ГШ, командувань видів до окремого командира частини, підрозділу і навіть сержанта — був метод експертної оцінки. Хто в темі, той зрозуміє, як його застосовують на практиці.

Починаючи з 2016-го, у 2017-2018 роках, а також у першому півріччі 2019 року здійснювався безперервний моніторинг і вивчення цих явищ у військах (силах), які проводили фахівці Центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ (Центр МПЗ), що працювали у високомобільних групах внутрішніх комунікацій. Зазвичай це проводилось у військових частинах, що були залучені до АТО/ООС за циклом: перед входом у зону виконання завдань (у кінці відновлення боєздатності) — під час виконання бойових завдань — перед або після виходу і початку декомпресії особового складу. Вивчався фактично кожний підрозділ, бригада, які виходили або заходили на ротацію. Результати негайно доводились безпосередньому командуванню і особисто НГШ.

Ось такі дані, наприклад, за окрему військову частину доповідались НГШ регулярно:

Тобто у ГШ ЗСУ загалом володіли інформацією про морально-психологічний стан людей, рівень довіри до командування, рівень авторитету і лідерства окремих командирів (начальників) та їх заступників до батальйону (дивізіону) включно. Циклічність досліджень дозволяла визначати тенденції коливань цих показників відповідно до нових призначень посадових осіб, наприклад, командира бригади або резонансних випадків порушень дисципліни, злочинів, що траплялися в тих підрозділах, де вивчався стан.

За останні роки Центр МПЗ провів титанічну роботу і створив базу даних МПС майже всіх бригад бойового складу, рівня авторитету і лідерства командирів та їх заступників.

За результатами вивчення можна було пов’язати (корелювати) залежність рівня авторитету і лідерства будь-якого командира (начальника) з МПС особового складу, іншими словами — бойовим духом воїнів. Зазвичай виводилася така закономірність: там, де високий рівень авторитету і лідерства командира, там МПС сприяв виконанню завдань і люди були здатними виконувати завдання за призначенням. І навпаки.

Як приклад, можу зараз сказати, що найвищі оцінки за авторитет і лідерство від свого підлеглого особового складу (експертів) завжди отримували такі військові лідери: Іван Гараз, Михайло Драпатий, Владислав Клочков, Василь Осипчук, В’ячеслав Власенко, Олександр Жакун, Максим Марченко, Сергій Шаптала, Сергій Собко, Валерій Гудзь, Олексій Майстренко, Вадим Сухаревський, Василь Зубанич.

Які основні проблемні питання виникали при таких оцінюваннях?

Не всі командири (начальники) довіряли результатам оцінювання, які їм показували. Деякі були шоковані від побаченого, особливо ті, в кого рівень довіри і поваги був досить низький. Інколи це призводило до конфліктних ситуацій з тими, хто оцінював та інтерпретував дані. Деякі начальники діяли на упередження і опосередковано (через третіх осіб) доповідали міністру оборони, НГШ про те, що дослідження проводяться некоректно і таким чином керівництво ЗСУ і МОУ вводять в оману, а він — начальник — оцінений неправильно, і авторитет в нього просто зашкалює. Згодом були навіть внесені зміни до деяких інструкцій, щоб максимально зняти такі конфліктні ситуації, і в деяких бригадах групи внутрішніх комунікацій працювали під об’єктивним контролем волонтерів. Наприклад, як у 92-й, 57-й і 72-й та інших, коли там виникали проблеми взаємодії особового складу зі своїм командуванням.

З іншого боку, деякі командири і особливо начальники органів військового управління (командувань видів (родів) військ, ОК (ПвК) тощо) самостійно проводили оцінювання МПС, рівня авторитету і лідерства посадових осіб своїми силами, і ті дані, що надсилалися ними, а потім опрацьовувалися в ГШ ЗСУ, були, м’яко кажучи, некоректними, а грубо — туфтою, склепаною за одну ніч. Таким чином, деякі «барини» в погонах намагалися захистити себе, контролюючи, щоб до ГШ були подані надзвичайно «позитивні» цифри, а їх персональний авторитет не викликав сумніву у вищого начальства.

У 2018 р. рівень МПС, авторитету і лідерства начальників був також визначений в усіх Головних (центральних) управліннях та інших структурних підрозділах ГШ. З огляду на отримані результати вивчення НГШ приймали відповідні рішення, зокрема й кадрові.

Насправді, щоб передбачати, який рівень поваги і довіри матиме командир (начальник) у військах, а згодом — військовий лідер, якщо він, звісно, ще ним стане, необхідно створити умови для психологічного діагностування цих властивостей перед призначенням його на посаду. Підтасовка отриманих даних, формалізм і тиск начальників кадрових органів при цьому не виключаються, зважаючи на ментальність кадровиків, «розмиту» в моральних цінностях, вражену корупцією та суб’єктивізмом кадрову політику, що існує й донині.

Одне лише тестування на «детекторі брехні» претендентів на вищі посади ніколи не передбачить, якою буде їх поведінка у службових ситуаціях. Але діагностика кандидата на посаду, наприклад, командира бригади за психологічними методиками одного лише багаторівневого особистісного опитувальника «Адаптивність» (БОО-200) дасть можливість спрогнозувати тип його поведінки та прояву особливостей характеру, зокрема способи здобуття ним довіри і поваги в особового складу.

На цей час в атестаційній картці кандидата на будь-яку вищу посаду, особливо під час походження різноманітних атестаційних комісій, більш важливими є його фізична підготовленість і деякою мірою професійна компетентність. Дані про МПС бригад або органів військового управління, де він служив певний час на посаді, персональний рівень його авторитету і лідерства жодними атестаційними комісіями (видів (родів) військ, ГШ і МО — Вищої атестаційної комісії) абсолютно не враховується. Наприклад, я за останні чотири роки такого досвіду не зустрічав. Якщо цього не вимагають високопосадовці, тоді психологічна готовність і здатність цього кандидата виконувати обов’язки на вищій посаді ніким і не діагностується! Від слова — зовсім.

Я вже не кажу про нагальність впровадження сучасних підходів і технологій оцінювання ефективності менеджера і лідера в армії, які вже десятки років застосовують у бізнесі. Наприклад, застосування такого психометричного тесту оцінки лідерського характеру, як «LCIA-360».

Висновок

В Армії за роки російсько-української війни створені базові механізми та інструменти для оцінювання МПС особового складу, рівня авторитету (поваги та довіри) і лідерства командирів (начальників) за принципом: «Тут і зараз». Поки ще служать досвідчені фахівці Центру МПЗ, які вміють це робити і успішно здійснюють таке оцінювання та моніторинг.

З 2017 року в ЗСУ впроваджені технології експертної оцінки цих явищ в армії, які є запобіжним механізмом для тих, кого називають «баринами» в погонах, і в ідеалі вони мали б впливати на їхню військову кар’єру. Іншими словами, виконання вимог уже створених ГШ ЗСУ наказів дозволяє відкривати очі старшим начальникам про рівень авторитету підпорядкованої посадової особи серед підлеглого особового складу і те, яким чином вона впливає на формування, підтримання і відновлення бойового духу воїнів.

З іншого боку, вища посадова особа, яка призначає такого командира (начальника) своїм наказом, підвищує свою персональну відповідальність за призначеного за принципом: «Скажи, кого ти призначив на посаду — і я скажу хто ти є насправді».

Є надія, що база даних про ці явища в армії і багаторічний досвід її створення в подальшому буде тільки вдосконалювати процеси прогнозування і оцінювання бойового духу, а також виявляти чинники, що на нього впливають, зокрема і суб’єктивні, такі як довіра і повага, з яких складається авторитет будь-якого військового лідера.

Насамкінець коротко розповім одну історію. Дуже круте армійське радіо «Слон-FM» видало в ефір ось таке. Нещодавно одного з офіцерів призначили на високу посаду. Дуже високу. Рівень поваги і довіри до нього в очолюваних ним зараз військах ще невідомий. Однак рівень його авторитету відомий і зафіксований у базі даних, відколи він служив на попередній високій посаді. Скажімо так — він мав посередній рівень авторитету серед підлеглих і не завжди бажав, щоб його оцінювали, бо і так воєначальник. І ось раптом, на новій посаді, він робить тільки один вчинок, який фактично вбиває до нього шану і повагу навіть у декого з тих, хто його шанував. У час — зазвичай це обідня перерва — коли він займається у спортивному залі командування, вхід туди всім заборонено! Це не зразково-показовий спортзал, він відкритий для всіх військовослужбовців. І час для того, щоб займатися, в переважної більшості є тільки в обідню перерву.

Можливо, він цього ще не знає. Можливо, це його помічники так постарались, що забороняють решті займатися в спортзалі, коли там начальник. Я не можу точно це стверджувати. Однак йому підказую, що повага і довіра, а з ними авторитет і лідерство таким необачливим кроком вбивається фактично одразу, а здобути їх знову набагато важче. Майже неможливо. Фізична підготовленість начальника, який показує приклад — це дуже добре. Однак повага, довіра і шана здобувається військовими лідерами не лише нею. І якщо їх поки ще не діагностують в армії, то це не означає, що вони не потрібні для здобуття авторитету військового лідера.

Щиро бажаю всім військовим лідерам ЗСУ здобути такий рівень довіри, який суспільство надає сьогодні Армії — а це мінімум 75%. Тоді ми будемо мати найсильніших військових лідерів у світі і автоматично – сильну Армію.