Перейти до основного вмісту

Як військові лідери впливають на не готових воювати

Що робити, якщо твої солдати не здатні воювати? Ось що.

2016-го, через два роки від початку російсько-української війни, поблизу НЦ «Десна» встановили білборд із «привітом нікчемам і сволоті», яка займалася підготовкою мобілізованих у той час.

Вираз Конфуція «Посилати людей на війну ненавченими – означає зраджувати їх» актуальний також і 2022 року.

Змоделюймо типову ситуацію в окремих підрозділах #ЗСУ. Група військовослужбовців заявляє своїм командирам: «Я (ми) не готовий (-ві) виконувати цей наказ, у мене (нас) відсутня належна підготовка».

Водночас дружини призваних (зазвичай у ТрО) військових через це пікетують місцеві військово-цивільні адміністрації, вимагаючи повернути їхніх чоловіків додому.

Усім відомо, як діють «токсичні» командири і начальники, однак пропонуємо вашій увазі адекватний типовій ситуації порядок дій визнаних військових лідерів.

1. Головний сержант взводу (роти), командир відділення (екіпажу, розрахунку):

1.1. Здійснює неформальний аналіз проведених дій (АПД) з окремим військовослужбовцем (або зі всім підрозділом) у некаральній атмосфері, під час якого з’ясовує відповіді на такі питання:

  • Що потрібно зробити військовослужбовцю (підрозділу), аби досягти належної підготовленості виконувати наказ?
  • Що насправді зроблено (або не зроблено), досягнуто (або не досягнуто) військовослужбовцем (підрозділом), аби поліпшити підготовленість до виконання наказу?
  • Що треба зробити військовослужбовцю (підрозділу), аби покращити індивідуальну (колективну) підготовленість?

Робить висновок із наданих пропозицій та ставить завдання для виконання.

1.2. Щоб задовольнити інформаційну потребу підлеглих, проводить індивідуальне (групове) командирське (бойове) інформування за структурою: «Чому?», «Що?», «Де?», «Коли?», «Як?» – та консультує військовослужбовців щодо покращення індивідуальної підготовленості в будь-яких умовах обстановки.

1.3. Визначає завдання військовослужбовцю (підрозділу) для інтенсивної індивідуальної (колективної) підготовки, організовує наставництво та обмін досвідом.

1.4. Зосереджується на індивідуальній підготовці та оцінюванні професійної і психологічної готовності кожного підлеглого, яка розвиває здатність виконувати завдання за призначенням, формування, розвиток та підтримку боєздатних команд (екіпажів, розрахунків).

1.5. За результатами зміни рівня підготовленості та поведінки військовослужбовця (спроможності підрозділу) доповідає безпосередньому командиру.

Поки ми готуємо сюрприз – в ефірі пан Бойко! Є одне відео...

2. Командир взводу (роти, батареї):

2.1. Уточнює у військовослужбовця (-ів) досвід служби, рівні підготовки, перевіряє відповідні записи в особистих документах; за потреби, через представників відділення персоналу військової частини, дізнається про наявні записи в особовій справі.

2.2. Особисто оцінює рівень колективної підготовленості підрозділу шляхом моделювання навчально-бойових ситуаційних завдань у передбойовий та післябойовий періоди.

2.3. У разі невиконання головним сержантом взводу (роти), командиром відділення (екіпажу, розрахунку) п.п. 1.1. п. 1 – виконує їхні дії особисто.

2.4. У разі підтвердження факту відсутності підготовки – організовує її інтенсивне проведення наявними силами та засобами: визначає наставника (напарника) для проведення у стислі терміни необхідних тренувань та передачі досвіду. Якщо в підрозділі (військовій частині) виявлена група непідготовлених військовослужбовців, зазначені заходи організовують та проводять головні сержанти під керівництвом начальника (представника) відділення бойової підготовки військової частини (підрозділу).

2.5. Зосереджується на колективній підготовці підрозділу, яка дасть змогу успішно виконувати завдання за призначенням.

2.6. Індивідуальна робота з окремими військовослужбовцями спрямовується на: внутрішню комунікацію (спілкування, активне слухання); вивчення мотивів та пояснення цілей, які реально можна досягти, будучи активним учасником боєздатної команди; виявлення і задоволення потреб; встановлення чітких цілей у ланці командування «зверху до низу», які є досяжними для військовослужбовця (підрозділу) та підтримки цілей вищого штабу; переконання особового складу, що їхні індивідуальні думки та почуття враховуються вищим керівництвом.

3. Представник структури морально-психологічного забезпечення (далі – представник МПЗ):

3.1. Оцінює потреби в розвитку підготовленості особового складу.

3.1.1. Оцінює рівень морально-психологічного стану (мотиваційної, функціональної, психологічної бойової готовності та фахової здатності) особового складу, чинники, що впливають на професійну і психологічну готовність, та формулює пропозиції безпосередньому командиру для її покращення.

3.1.2. Визначає сильні та слабкі сторони особового складу за різних умов.

3.1.3. Визначає можливості й загрози, що впливатимуть на особовий склад за різних умов обстановки.

3.1.4. Послідовно, систематично та справедливо оцінює рівень бойової психологічної готовності особового складу підрозділу.

3.1.5. Оцінює мотивацію особового складу до виконання завдань за призначенням.

3.1.6. Розробляє та реалізує способи поліпшення слабких місць і підтримки сильних сторін військово-професійної діяльності особового складу.

3.1.7. Заохочує військовослужбовців пропонувати вдосконалювати процеси для досягнення кращих результатів.

3.2. Консультує, тренує і наставляє особовий склад у психологічній підготовці: використовує бойовий досвід для поліпшення результатів формування підготовленості та психічної стійкості.

Нам давали три дні, а воюємо три місяці. Що далі?

3.3. Формує навички та процеси командної роботи:

3.3.1. Моделює складні завдання для покращення командної і групової взаємодії.

3.3.2. Забезпечує ресурси та психологічну підтримку реалістичної підготовки (тренування), орієнтованої на виконання завдання за призначенням.

3.3.3. Підтримує та покращує стосунки між військовослужбовцями, згуртовує їх у боєздатну команду.

3.3.4. Забезпечує зворотний зв’язок щодо групових (командних) процесів.

3.4. Організує проведення психологічної і психофізіологічної (антистресової) підготовки особового складу до дій у різних умовах обстановки в передбойовий та післябойовий періоди.

3.5. Вчить військовослужбовців основним прийомам емоційно-вольової саморегуляції.

3.6. Формує у командного складу навички управління психічними станами підлеглих у різних умовах обстановки, вдосконалює вміння контролю бойового стресу, надання першої психологічної допомоги.

3.7. Доводить (за потреби) відповідні статті Кримінального кодексу України та обвинувальні вироки судів стосовно військовослужбовців, які були засуджені за вчинення правопорушень під час воєнного стану.

4. Командир окремого підрозділу (військової частини):

4.1. У разі недієвості проведених заходів та подальшої відмови військовослужбовця від виконання наказів, командир (начальник) має право застосовувати метод примусу (ізоляція, притягнення до кримінальної відповідальності, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї) відповідно до статті 21 Статуту внутрішньої служби ЗС України: «Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим».

4.2. За потреби до зазначеної роботи командир підрозділу (військової частини) залучає представників Військової служби правопорядку (далі – ВСП). Відповідно до статті 82 Дисциплінарного статуту ЗС України: «Військовослужбовця, який вчинив діяння з ознаками злочину, можна тримати на гауптвахті строком до 3 діб зі сповіщенням протягом доби органів, які проводять попереднє (досудове) слідство, та органів прокуратури» – і вживає заходів щодо підготовки та направлення до органів досудового розслідування матеріалів про вчинення військовослужбовцем дій, що містять ознаки кримінального правопорушення, для ухвалення правового рішення.

Запропоновані дії військових лідерів у цій типовій ситуації реально можливі у ЗСУ лише за умови набуття офіційного статусу, розпорядчих вимог і організації системи контролю з боку військового керівництва. Інакше вони так і залишаться на папері.

Один відомий український військовий лідер колись мені сказав, що на війні проблеми розв’язуються не героїчними вчинками. Прояви героїзму зазвичай свідчать про чиюсь професійну непідготовленість, нехлюйство, байдужість, безвідповідальність та низький бойовий дух. Можна погоджуватися чи ні з його думкою, але уроки бойового досвіду треба вчити постійно.

#Бойове_лідерство_українців #21

#Місія_насамперед_люди_завжди

ГО «Український центр військового лідерства»

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.