Законний спосіб проти проросійського електорату

Результати останніх соціологічних досліджень свідчать, що «ОПЗЖ» займає одне з чільних місць у шкалі суспільної довіри з відсотковим показником, який коливається від 16,8% (КМІС) до 18% (соціологічна група «Рейтинг»).

Це викликає дуже велику тривогу за те, в який спосіб у не такому вже й далекому майбутньому формуватиметься політичний ландшафт, а з ним, відповідно, і політичний курс держави. Який вигляд матиме перший, фундаментальний елемент і другий як одиниця, що є похідною від фундаменту?

Щоб відповідь на це питання не мала навіть потенційно можливого шансу завдати шкоди національним інтересам, нам є сенс замислитися над створенням дієвого і водночас цілковито легального механізму усунення проросійських електоральних кіл від участі в демократичних процедурах. Передусім у виборах.

Розчаровані популізмом, стимульовані абсентиїзмом

Результати торішніх місцевих виборів стали більш ніж прозорим натяком на посилення реваншистських тенденцій. Останні можна було спостерігати головним чином на території східних і південних областей.

Проросійські політсили одержали в середньому від 20% до 40% усіх голосів виборців у всіх без винятку південних (Одеська, Запорізька, Миколаївська), а також східних областях. Щоправда, якщо говорити про схід, то варто відразу ж зазначити, що там лідерські позиції «ОПЗЖ» ділить із представниками «Слуг народу». Подібну розстановку сил у цих проблемних регіонах можна розтлумачити кількома ключовими факторами.

По-перше, це коронавірусні обставини, які значною мірою обмежили електоральну активність загалом у всіх країнах, де в цей період відбувалися акти громадянського волевиявлення різних масштабів.

Другим не менш важливим чинником є мізерна кількість молоді, яка, розчарувавшись у популізмові Зеленського та його партії, продемонструвала явку на рівні 11%, згідно з інформацією тієї ж групи. Водночас електорат вікової категорії 40+ років усе ще доволі активно голосує. Минулі місцеві вибори не стали винятком. Від 50 до 60% старшого населення прийшли торік на виборчі дільниці. Зокрема й особливо — на територіях півдня та сходу, де електорат віддає власні голоси переважно за номінально соціально орієнтовані політичні сили, які є і проросійськими в абсолютній своїй більшості.

Також подібний кінцевий підсумок очікуваний з погляду на наявність на електоральній карті трьох великих груп електоральних мас. За словами політичного експерта В. Портникова, першу можна класифікувати як безумовно проукраїнську спільність, другу називаємо нейтральною, третю ж — латентно, чи відверто російськоспрямованою. В умовах нашої нинішньої політичної реальності значна частина нейтральних електоральних одиниць перекочувала до промосковського табору, як уже було означено, побачивши відсутність реалізації популістського політичного курсу, обраного новою владою.

Для того, щоб знівелювати подібні процеси перетікання, Портников пропонує два сценарії. За першим із них РФ, якщо наважиться розгорнути повномасштабний наступ і захопить усю територію сходу та деякі ділянки півдня, автоматично нейтралізує вплив проросійського електорату на політичні процеси в Україні, оскільки він буде тоді поза межами правового поля. За таких умов залишаться дві групи — україноцентрична та нетральна. Остання в силу своїх позицій не зможе нашкодити державним інтересам надто сильно. Відтак, матимемо відносний баланс, схожий на такий, як у решті західних країн.

Другий варіант — поступове виродження проросійського електорату через його, скажімо прямо, вимирання. Адже більша частина проросійсько налаштованих громадян належать до так званих свідків радянської епохи.

За підрахунками все того ж Портникова, на втілення такого плану оздоровлення внутрішньополітичної ситуації піде чимало часу. Доведеться чекати аж до 2035 року.

Для того, щоб уникнути таких не надто хороших із точки зору нацбезпеки чи державного майбутнього наслідків війни або ж тривалого чекання, можемо звернутися до альтернативного сценарію. Прибрати проросійського виборця не фізичним, а громадянським та (за потреби) юридичним шляхом.

Zabierz babci dowód

Цей чисто активістський, громадянський підхід до очищення електоральної мапи започаткували представники польської політично активної та свідомої молоді.

Суть його полягає у недопущенні старшого населення до голосування через добровільне чи в деяких випадках примусове позбавлення останнього паспорта або інших документів, що засвідчують особу, тим самим даючи можливість своєму власнику виконати громадянський обов’язок. Ініціатива мала місце у 2007–2010 роках. Молоде покоління польських громадян, не бажаючи ризикувати перспективами суспільства та усвідомлюючи ще теоретично можливе, за умови масової участі літнього населення у виборах, повернення до соціалістичної дійсності, відбирали або ховали паспорти у старших, більш консервативних членів суспільства у день виборів. До приходу на дільницю або вже безпосередньо на її території, до того як мало відбутися голосування. Ініціативні групи пояснювали своїм старшим співгромадянам мету такого кроку і розкривали позитивні його сторони з точки зору політичного майбутнього Республіки Польща.

Проте польські правоохоронці свого часу наголошували на абсолютній неприпустимості такого штибу громадської самодіяльності. Формально вони праві, адже не можна без вагомих на те юридичних підстав позбавляти громадян права голосу, самовільно встановлюючи таким чином незаконний номінально своєрідний віковий ценз. Тоді як же інакше прискорити настання світлого майбутнього, щоб це прискорення не викликало особливого обурення у владних структур? Відповідь здається цілком собі очевидною: легалізувати механізм усунення ультраконсервативного виборця від впливу на ухвалення політично важливих рішень, надавши йому форми своєрідного фільтра.

Іспит на громадянство/Іспит на систему цінностей

У вітчизняних реаліях доцільніше було б реалізувати віковий ценз як частину специфічного іспиту на громадянство, про введення механізму якого активно говорять націоналістичні кола. Зокрема, представники партії «Національний корпус» пропонують включити питання про вікові межі виборчого права до комплексного іспиту на громадянство, в якому ключовими факторами будуть: знання мови, перевірка на прихильність до україноцентричної моделі розвитку країни з боку її громадянина, готовність захищати державу-носія відповідних цінностей зі зброєю в руках тощо. Також прихильником утілення в життя іспитового аспекту виступає відомий західноукраїнський публіцист Остап Дроздов.

Нещодавно схожу систему повноформатної інтеграції індивіда в суспільство запропонували легалізувати в Данії. Політики з правоцентристської Ліберальної партії схильні вважати, що для того, аби іноземець міг претендувати на прийняття громадянства країни, йому потрібно «впустити Данію в серце». Крім Данії, уряд якої лише розмірковує над упровадженням таких випробувань, схожа норма зараз діє у Латвії.

За сучасних умов розколу українського суспільства значна його російськомовна частина як на ментальному, так і на духовно-культурному і мовному рівнях асоціює себе із РФ, отже, де-факто є іноземцями. Таке нововведення сприятиме чіткішому баченню суспільних настроїв. Окремі складові такого іспиту планують у майбутньому запровадити в державі наші посадовці. Тож спираючись на європейський, у цьому випадку — конкретно данський досвід, ми змогли б відкалібрувати конфігурацію такого випробування на цінності, підлаштувавши його під нашу з вами суспільно-політичну дійсність.

Таким чином, можна сказати, що законний спосіб упливу на електоральну ситуацію знаходимо у формі іспиту на громадянство/іспиту на цінності. Він цілком здатен відіграти роль такого собі електорального та громадянського фільтра, відсіюючи, скажімо так, «шкідливих» для україноцентричної парадигми розвитку індивідів, і пропонуючи їм натомість неповний «пакет громадянина», із якого буде виключене право здійснювати вплив на політичний ландшафт української держави, зберігаючи при цьому за особистістю всі інші преференції, що їх держава зобов’язана надавати в рамках чинного законодавства.