Довіра як чинник економічного розвитку: український погляд

Вадим Новіков

Примітка редакції. Наскільки важлива взаємна довіра в суспільстві для того, щоб воно могло йти вперед, а країна — розвиватися? У цьому матеріалі Вадим Новіков спробував дослідити питання.

Теоретичний вступ

По-перше, не буду вдаватися до наукових визначень терміну «довіра». Просто тому, що вважаю: його інтуїтивного розуміння вистачає, щоб говорити про його соціальну роль.

По-друге, з усіх соціологічних тлумачень цього терміну буду користуватись концепцією американського соціолога та політолога Френсіса Фукуями як найбільш відомою на сьогодні. Його книга «Trust: The Social Virtues and the Creation of Prosperity» вийшла друком 1995 року і за минулі 20 років нічого фундаментальнішого з цього приводу не написано. Фукуяма неодноразово відвідував Україну і виступав з лекціями в Києві та Львові, тому серед наших соціологів та політологів це загальновідома постать. Для решти читачів, можливо, буде корисним короткими тезами викласти теорію Фукуями.

Фукуяма поділяє сучасні суспільства на два типи: сімейно-центричні (малий радіус довіри, низька довіра) та інституційно-центричні (значний радіус довіри, висока довіра). У культурі суспільств першого типу: (а) довіра не поширюється за сімейні межі, (б) в економіці домінують сімейні фірми, які не можуть бути великими за розміром, (в) сильна державна влада; бюрократична кар’єра є найбільш привабливою. В культурі суспільств другого типу: (а) довіра розповсюджується за межі сім’ї, (б) в економіці домінують великі компанії, значно більші сімейного бізнесу, (в) сильне громадянське суспільство та сильні зв’язки між членами соціальних груп.

Прикладом суспільств першого типу є Китай та інші країни конфуціанської культури, а також Італія і Франція серед європейських країн. Прикладами суспільств другого типу є США, Німеччина, Японія. (Скажу від себе: вважаю приклади невдалими, вони не відповідають польовим соціологічним дослідженням, особливо стосовно Китаю).

Переваги суспільств з високим рівнем довіри:

• велика надійність інституцій
• низькі адміністративні витрати
• великі й ефективні організації.

Недоліки суспільств з низьким рівнем довіри:

• корупція та торгівля персональним впливом
• невеликі та малоефективні організації

Ключові тези теорії Фукуями:

1. Довіра до індивідів та інституцій виражає віру в передбачуваність їхніх дій
2. Довіра створює високу соціальну та економічну ефективність, особливо у вирішенні проблем розвитку
3. Культура і релігія формулюють для суспільства мову, що розрізнює добро і зло
4. Культурні цінності передаються наступним поколінням через сім’ю (соціалізація)
5. Асоціальна поведінка і злочинність зменшують довіру в суспільстві
6. Персональні та інституційні мережеві контакти є інструментом створення довіри.

Довіра може взагалі вважатися інтегральним показником соціального капіталу, бо відображає сукупність неформальних норм у дії. За високого рівня довіри всі сфери життя суспільства — економіка, політика, право — функціонують значно краще, з більшою користю для членів суспільства. Про вимірювання соціального капіталу я вже колись писав в «Українській правді».

Емпіричні дослідження: суспільна довіра

Зараз я хотів би не просто ілюструвати концепцію довіри соціологічними даними, а поглянути на зв’язок довіри з соціальним та економічним розвитком. Є три суттєві чинники, що роблять завдання надзвичайно складним.

По-перше, дуже мало масштабних міжнародних соціологічних досліджень рівня довіри в суспільстві. Мені відомі тільки дві таки спроби: (1) робота за Програмою ООН з людського розвитку (UNDP Human Development Index — HDI), в рамках якої довіру вивчали у 2009-2011 роках на соцопитуваннях у 126 країнах світу, (2) робота за програмою World Value Survey (WVS), що вже близько 30 років вивчає цінності різних суспільств, останні дані стосовно рівня довіри оприлюднені в якій за 2010-2014 роки для 59 країн світу.

По-друге, є значні методологічні проблеми щодо того, як вимірювати соціальний та економічний розвиток і рівень довіри в суспільстві.

По-третє, довіра є одним із величезної кількості чинників, що впливають на соціальний і економічний розвиток, і зараз точно невідомо, як відокремити вплив саме цього фактору від багатьох інших.

Рівень економічного розвитку найзручніше вимірювати рівнем валового внутрішнього продукту (GDP) на душу населення за паритетом купівельної спроможності. Цей показник для всіх країн світу щорічно обчислюють Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. У дослідженні HDI було використано показник валового національного доходу (GNI) на душу населення за паритетом купівельної спроможності. Ці показники дуже близькі, GNI відрізняється від GDP на величину доходу, отриманого з-за меж країни (наприклад, дивіденди від іноземних джерел).

Рівень довіри в соцопитуваннях вимірювався як частка позитивних відповідей на запитання: «Чи можна довіряти більшості людей?» або «Чи можна довіряти іншим людям?» Відповіді на це запитання в різних країнах дуже сильно відрізняються. За HDI різниця становить від 60% (Данія) до 7% (Ліван та Албанія). Україна тут на 32-му місці з показником 29%. За WVS різниця ще більша — від 67% (Нідерланди) до 3% (Тринідад і Тобаго, Філіппіни). Тут Україна на 22-му місці з показником 25%. Враховуючи, що у другому дослідження вдвічі менше країн, ніж у першому, показники України можна вважати близькими, оскільки в обох дослідженнях вона потрапила у другу чверть за рівнем довіри, тобто показник вище середнього серед країн світу.

Але якщо ми візьмемо коефіцієнт кореляції між цими двома показниками, то дізнаємося мало корисного. Для HDI коефіцієнт кореляції становить 0,20 (зв’язок не виявлено), а для WVS кореляція становить 0,39 (кореляція є, але слабка). Найбільш очевидним природним чинником, що впливає зараз на рівень GDP/GNI і ніяк не стосується соціальних чинників, — це доходи від нафти й газу. Якщо з обох досліджень виключити країни, економіка яких вирішальною мірою базується на нафті й газу, кореляція стає значно помітнішою. Для HDI маємо коефіцієнт кореляції вже 0,36 (слабка кореляція), а для WVS навіть 0,52 (середній рівень кореляції). Але все одно значний вплив інших чинників не дозволяє нам побачити вплив саме рівня довіри на економічний розвиток. Для України цей зв'язок теж не виявляється, бо за рівнем GDP per capita (2016, МВФ) Україна вдвічі відстає від середнього рівня у світі (8 тисяч доларів проти 16 тисяч), хоча за рівнем суспільної довіри її показники значно кращі середніх показників країн світу.

Таким чином, прямі статистичні порівняння ставлять під сумнів тези Фукуями щодо ролі довіри для економічного розвитку. Це радше наслідок складності вимірювання соціальних показників, ніж помилковість концепції. Мені здається, що для вивчення впливу довіри корисно робити співставлення більш-менш культурно однорідних груп країн. Для України такою групою є країни православної культури. У WVS до таких країн можна віднести Україну, Росію, Білорусь, Вірменію, Грузію, Румунію та Кіпр (залишимо за дужками країни колишньої Югославії, щоб не заглиблюватися в аналіз культурної і політичної мішанини Західних Балкан). Для порівняння можна використовувати країни протестантської культури, які завжди відрізняються високим рівнем довіри. До них у WVS безперечно належать Швеція, Естонія та Нідерланди. На батьківщині протестантизму, в Німеччині, кількість католиків зараз значно переважає кількість протестантів. Навіть у найбільш релігійній з розвинених країн, у США, протестанти не становлять більшість населення. Тому обмежимося трьома названими країнами, хоча рівень релігійності в них один із найнижчих у світі, але ж ми визначаємо тут тип культури, а не рівень релігійності.

Рівень довіри з найдовшим радіусом вимірюється відповідями на запитання, чи можна довіряти людині, яку ви бачите вперше в житті. В дослідженні допускалися чотири варіанти відповідей (1. Довіряю повністю, 2. Довіряю частково, 3. Не довіряю надто сильно, 4. Не довіряю повністю). Середній показник суми відповідей №1 та №2 для країн протестантської культури — 35%, для країн православної культури вдвічі менший — 17%. Україна з показником 27% має найвищій рівень серед православних країн і знаходиться ніби посередині між протестантським та православним рівнем.

Коротший радіус довіри вимірюється відповідями на запитання, чи довіряєте ви людям, яких особисто знаєте. (Варіанти відповідей такі самі). Для країн протестантської культури сума двох перший відповідей становить 93%, для православних країн — 78%. Розрив великий, але вже не двократний. Україна з показником 85% знову займає проміжне становище між середніми православним і протестантським рівнем.

Найкоротший радіус довіри вимірюється рівнем довіри до членів сім’ї. Тут домінують позитивні відповіді в першому варіанті («Довіряю повністю»). Середній рівень таких відповідей у країнах протестантської культури 79%, а православної — 90%. Тобто тут протилежність по відношенню до рівня довіри з великим радіусом. Україна виглядає як типова православна культура з рівнем 92%.

Якщо ми порівняємо показники економічного розвитку для цих двох груп країн за GDP, то маємо більш ніж двократну перевагу країн протестантської культури над країнами православної культури: 44 тисячі доларів на душу проти 19 тисяч доларів. А якщо виключити «бензоколонку» Росію, то середній показник взагалі буде 17 тисяч доларів. Тобто тут бачимо ідеальну відповідність емпіричних цифр та теорії.

Але якщо з групи країн православної культури окремо розглянути Україну, то побачимо разючу невідповідність фактів і теоретичної моделі. За рівнем довіри як головного чинника соціального капіталу Україна мала би бути значно більш розвинена, ніж є фактично. Наш душовий GDP мав би бути не вдвічі меншим за середній у світі, а десь у другій чверті країн світу. Для наочності скажемо так: фактичними нашими сусідами за рівнем душового GDP зараз є ось така десятка — Ямайка, Сальвадор, Лівія, Вірменія, Марокко, Бутан, Беліз, Гватемала, Гайана, Філіппіни. А у відповідності до рівня суспільної довіри ми мали би бути десь серед такої десятки: Словаччина, Литва, Естонія, Португалія, Польща, Угорщина, Малайзія, Греція, Росія, Латвія. Між двома цими групами країн є просто економічна прірва. Те, що ми в першій з них, а не в другій — то економічна катастрофа, яка потребує аналізу та пояснення. В деякій мірі економічний провал України можна пояснити наслідками воєнної агресії Росії. Але цифри не підтверджують вирішальну роль війни в економічному занепаді: GDP за роки війни впав у нас вдвічі і не має тенденцій до швидкого відновлення, тобто таке враження, що захоплена Росією територія продукувала половину GDP України, що абсолютно не відповідає дійсності (приблизні експертні оцінки втрат через війну біля 15-20% GDP).

Емпіричні дослідження: довіра до інституцій

Можу запропонувати таку гіпотезу: причиною української катастрофи є низький рівень політичних та економічних інституцій та повна недовіра до них з боку суспільства.

Згідно з HDI, довіра до держави (опитування 2007–2012 років) в Україні суттєво нижча, ніж до сторонніх людей (24% проти 29%). Окремі державні інституції не досліджувались.

WVS дає більш диференційовану оцінку стосовно інституцій та рівня довіри до них. В дослідженні 2010-2014 років запитання про довіру до інституцій мало такі варіанти відповідей: 1. Дуже сильно, 2. Достатньо сильно, 3. Не дуже, 4. Зовсім ні.

По відношенню до уряду України сума двох перших відповідей становила 25%, що відповідає даним HDI 2007-2011. Зіставимо з країнами протестантської культури, які ми прийняли як еталон для порівнянь — середній рівень довіри вдвічі вищий. За окремими країнами:

• Естонія — 54%
• Нідерланди — 35%
• Швеція — 61%

Серед групи країн православної культури показник становить 40% (без України).

Запитання стосовно довіри до парламенту дає ще гірші результати — лише 20%. Середній показник за трьома еталонними країнами — 46%:

• Естонія — 42%
• Нідерланди — 36%
• Швеція — 61%

Серед групи країн православної культури показник становить 32% (без України).

Але особливо вражає недовіра до судової системи, яка є інструментом захисту права і справедливості в суспільстві. В Україні рівень довіри до судів становив 25%, тоді як у трьох порівнюваних країнах середній рівень 70%, а в Швеції аж 78%, тобто більш ніж утричі вище України. Серед групи країн православної культури показник становить 43% (без України).

Висновки

Які ж висновки можна зробити з цієї купи цифр? В українському суспільстві досить пристойний рівень соціального капіталу, якщо його вимірювати рівнем суспільної довіри. Це ще не означає, що його рівень достатній для інтенсивного економічного розвитку (конкретний приклад економічних втрат, обумовлених недостатнім рівнем довіри, я навів у статті «Горить солома»).

Водночас у нас вкрай низький рівень довіри до державних інституцій, причому не лише у порівнянні з країнами протестантської культури, а навіть з культурно схожими країнами. Держава в Україні не адекватна народу і не користується його довірою. Тобто загальне умоглядне твердження, що влада є така ж, як і народ, що її обрав, не підтверджене емпіричними даними. Скоріш за все, існуюча держава є результатом негативної селекції, тобто соціального успіху найгірших представників народу. У нас склалась вкрай корумпована, клептократична держава, яка може викликати довіру тільки у дуже відсталих народів. (Наприклад, в одній з найбільш корумпованих країн світу — Бурунді — довіра до держави становить 85%, що свідчить про безнадійно хворе суспільство). Про природу клептократичних держав я вже писав.

Недовіру до інституцій через їхній вкрай низький рівень можна вважати однією з головних причин поганого функціонування українського суспільства, його соціального та економічного занепаду. Тому постають питання. Чому так сталося і що з цим робити? Як можна покращити інституції, щоб вони стали двигуном економічного розвитку, а не його гальмом?