Два українці, три гетьмани і фейк

Мене відверто напружує ситуація, що нині панує в нашому суспільстві. Як це прийнято у скрутні моменти, більша частина людей піддаються емоціям та — задля зручності — сумнівним ресурсам, публікаціям яких треба вірити серцем, а не мозком. Оскільки проблеми в економіці та політиці нікуди не дінуться, пропоную урок на тлі динозаврів із метеоритом (зараз усе відбудеться так само).

• Від Оорта до кактусів
• Вовк не тигр, та чати любить
• Фауна не виживе, ми самі за себе

Всі ми тепер у одному човні: виборці Зеленського та Порошенка, Юлії Володимирівни та Дарта Вейдера. Але ось попереду водоспад, а як нам випливати, ніхто не знає. Тільки є один нюанс. Люди з веслами не просто не знають, що робити, вони взагалі не відстрілюють ціну власних помилок. Тому задля сміху луплять веслами нижче ватерлінії.

Від Оорта до кактусів

Перші думки для цього тексту в мене з’явились приблизно місяць тому. Річ у тім, що моя дитина до карантину ходила в доволі гарний приватний садочок. Хоч-не-хоч, а публіка якось просочиться у коло близьких знайомств — йой, ваша доця вийняла око його синочку, треба обкашляти питаннячка. Тому дітки ростуть у стилі Бера Гріллза, а завдяки їхнім диверсіям я вже особисто знаю деяких батьків. У принципі, траплялись непогані люди з гарним статусом і роботою, доволі адекватні при спілкуванні. Не закривайте сторінку: це зовсім не понти, просто зараз я зроблю вам дуже боляче.

На мить абстрагуємось. Уявіть, що ви спілкуєтесь із викладачами Гарвардського університету. Вони не вірусологи, але розумні люди. До певного часу ви обговорюєте різноманітні наукові теми — від хмари Оорта до останніх новин біології, аж ось починається паніка. І всі навколо різко деградують, проявляючи свою людську природу. Відомий математик нині гризе кактус, бо про його цілющі властивості написав сусід у Facebook. Славетний географ уже півгодини шукає на глобусі Нібіру, аби накреслити її рятівні обриси на власному лобі. Добре, пацани, гарно посиділи — мені пора додому, за шапочкою з фольги.

Природній страх демонструє справжню природу людини. Кожен із нас має певні побоювання, а вони на інстинктивному рівні глушать мозкову активність, перетворюючи навіть професорські посиденьки на втечу худоби в The Lion King. І Муфасу затопчуть, і тебе — якщо не встигнеш відскочити. Останні два абзаци не виглядають жартом, бо далі я говорю не про викладачів у Гарварді.

Вовк не тигр, та чати любить

Так ось, сиджу я на початку березня у батьківських групах Viber, дивлюсь на розумовий рівень уже дорослих людей, що давно встигли розмножитись... Стає гірко. Бо традиція вимикати голову вийшла далеко за межі популярного месенджера. До березня людоньки якось тримались, сіра речовина кипіла, — а потім її власники пішли ставити рекорди. І це, прошу підкреслити, успішні за українськими мірками громадяни — відверто боюсь уявляти рівень аналітики нижче цього рівня. Дивно, що з таким темпом президент у нас Зеленський, а не Левко Дурко.

На моїх очах (не прямо на повіках, це образно) дорослий програміст скинув у групу якусь фігню про ексклюзивні ліки від COVID-19. Я мало чаєм не поперхнувся — так довелось детально познайомитись із тролями ІА «Панорама», що запустили черговий фейк про вакцину із щитовидної залози кота. Програмісту пояснив, він сам посміявся з власної помилки — а що робити з тими, хто це повідомлення вже прочитав та повірив? Очі їм виколоти? Вибачення не викорінюють фейк, ідемо далі.

Місцева мама-активістка, яка зазвичай за всіх нас робить розрахунки святкових бюджетів (швидко, як калькулятор), додає чудову новину з одноразового сайту. На моє питання: «Де ви це взяли?» — лунає проста відповідь: «В Укрнеті побачила». Шикарно, «дякую, дуже дякую». Нагадую, що Ukr.net охоплює мінімум 28% українських користувачів, його трафіком користуються майже всі онлайн-ЗМІ неньки-України.

Скільки таких матусь «просто побачить» неправдиву новину й піде розносити її по всій окрузі? Тут також вибачення не спрацюють. І кожен вірить у власну унікальність. На двох українців три гетьмани й гора фейків. Щоб виправити помилку, треба її хоча б визнати, а не з’їхати на щось типу «я чисто поржати». Ти посміявся, а інші люди повірили. Або ти теж повірив, просто зробив гарний вигляд у стилі пост-модерн. Біда в тому, що наше суспільство якраз і не вміє визнавати помилки.

Наприклад, журналістам люди перемивають кісточки, але працівникам ЗМІ доводиться зазнавати збитків або вибачатись за власні промахи. Бо у читачів та їхніх улюблених редакцій одне мінне поле на двох. Проте автори хоча б визнають помилки, а ось цільова аудиторія як їхала в одному напрямі, так і продовжує. І їй не треба ні перед ким виправдовуватись. А в куточку стоїть динозавр та сумно хитає головою: вдалого вимирання, шановні! Бо ці помилки не тільки втратили конструктив на стадії обдумування, вони ще й не мають жодного стосунку до наших справжніх проблем та викликів.

Фауна не виживе, ми самі за себе

Зараз я сиджу посеред квартири, перевіряю сайти ВОЗ, МОЗ та інші офіційні ресурси. А ще дивлюсь, як поживає НБУ та що про нас пишуть іноземні оглядачі. Бо дійсно, я планую вижити й не заразитись вірусом прямо зараз. Але після того, як загроза відступить, хотілось би побачити навколо щось схоже на кризову, але не розламану власними жителями державу. А це стає дедалі складніше, поки народ не має жодної стратегії. А той, хто не вміє визнавати помилки, стратегію ніколи й не збудує.

Щоб визнавати помилки, треба мати власні критерії замість мейнстрімних. Ти ж відповідаєш за себе, потім за сім’ю, і вже потім за державу — маєш розуміти всі рівні. Тому, навіть коли я бачу, активну реакцію суспільства, більш детальне вивчення думок моїх співвітчизників залишає ще більше горя, ніж сам привід. Одна річ, коли ти зламав ногу в Альпах, це кепсько. Інша — коли твої друзі не вміють надавати першу медичну допомогу, і з покаліченої людини ти де-факто стаєш мертвим у кредит. Бо перший-ліпший сепсис доконає твій організм швидше, ніж найближчий супутник із альпенштоком.

Не треба лізти на коня, якщо ви із самого початку сідаєте на нього ззаду: а прикладів неправильної оцінки вистачає, далеко ходити не треба. Уже б краще нічого не коментували, чесно. Вереск щодо чоловіка, який поплавав у Києві, добираючись до заборонених майданчиків, розумію й частково підтримую. Частково, бо на голого дядька накинулось понад десяток поліцейських. Їх утримуємо на балансі всі ми, і тепер бачимо використання цих коштів.

Праволіберальненько, нічого не скажеш. Але всі навколо чіпляються до самого факту затримання, який особисто у мене питань не викликає. Поки людей кумарить невиконання правил, мене не лишають у спокої наші податки, що йдуть на забаганку МВС. Коли кілька років тому всі сміялись над бойовими шкарпетками НАБУ, було трохи простіше. Просто паніка не внесла свої корективи.

Наша економіка хитається, як і весь світ. Цей метеорит уже зустрівся з нашою атмосферою, він летить яскраво палаючою кулею на все, до чого ми звикли у повсякденному житті. І виживе не найсильніший — трицератопса знесе й опалить перша ж розпечена хмарка. Виживе й не найшвидший, бо від такої долі раптор не втече без зміни правил. Виживе найхитріший: той, хто сховається десь під землею та вийде нагору, немов герой Fallout, трохи пізніше.

Ось тільки найхитріший тепер має бути хоча б не сліпим. Бо наші динозаври дивляться зовсім в інший бік та обговорюють форму метеоритів замість прямих наслідків їх падіння. А світла кулька в атмосфері стає більшою щосекунди. Тож свою позицію я чітко розумію, приєднуйтесь: пора обрати, чи ми розумецькі алозаври, чи хитрі ссавці у наперед заготовлених нірках. Бо потім їх буде пізно копати, всім не вистачить.