Інтермаріум. Історичні підвалини геополітики
Примітка редакції. Зараз Україна вже може всерйоз говорити про перспективи партнерства з іншими державами регіону. В нас набирає силу армія, сусіди бачать, як невеличка корумпована країна зупинила російський поступ на Захід — тому не дивина, що тема Міжмор’я поступово повертається. І позаштатний автор пропонує грінлайт на цю тему. Нав’язувати нічого не буде, але всі дані щодо Інтермаріуму розповість — а вибір ви вже зробите самі.
Вестернізація Східної Європи
Тривалий культурно-політичний процес інтеграції Східної Європи до західноєвропейських державних традицій охоплює приблизно 1 000 років. Нижня хронологічна межа — це інституціональне оформлення великих держав регіону — Польського королівства та Київської Русі.
Із самого початку функціонування державності еліти цих країн проводили політику, більшою чи меншою мірою орієнтуючись на Західну Європу. В епоху Середньовіччя це відбувалось передусім у рамках християнізації: наприклад, відомо, що одним із перших заходів з упровадження християнства на теренах Київської Русі було запрошення єпископа Адальберта Магдебурзького, що належав до двору імператора Священної Римської імперії Оттона І.
Пізніше, після Великої схизми, під впливом Візантійської імперії Київська Русь приймає християнство східного зразка — цей геополітичний хід позначався на стані кооперації східноєвропейських держав майже до XVIII сторіччя, неодноразово підтверджуючи наявні розбіжності серед країн регіону.
Після феодальних трансформацій, занепаду Київської Русі та розсіяння еліт по країнах-спадкоємицях руської державності (насамперед Польське, Литовське та Московське князівства) процес регіональної кооперації переходить в іншу площину.
Річ Посполита — регіональна альтернатива Заходу
Східна Європа на цей час (XIV–XV ст.) формує собою геополітичну противагу Священній Римській імперії, яка переживає аналогічні феодальні трансформації. У країнах імперії спостерігаються центробіжні тенденції, підтримані місцевими (фактично — національними) елітами і розвинуті реформатським рухом.
За Одером у цей час набирає силу ідея окремішності: загальнохристиянська, латинська ідея об’єднаної Європи занепадає із плином часу і закінченням Середньовіччя.
Серед східноєвропейських еліт уперше зароджується продиктована новими політико-економічними умовами ідея проєкту, що об’єднає країни між Балтійським і Чорним морями. Це можна вважати ідейним початком Інтермаріуму. А його перша практична форма концепції була реалізована низкою угод-уній між Польським королівством і Великим Князівством Литовським.
1385 року уклали Кревську унію, що являла собою шлюб монархів Польщі та ВКЛ — королеви Ядвіги та великого князя Ягайла (Ягелла) відповідно.
Згодом умови особистої унії були підтверджені та уточнені Віленсько-Радомською унією. 1569 року за підписанням Люблінської унії, яка інституціонально об’єднала дві держави на умовах конфедеративного союзу (Речі Посполитої), було завершено формування історичної основи Інтермаріуму — польсько-литовського простору.
Згодом ідея створення цього союзу з розширеними кордонами (територіями сучасних України та Білорусі) отримає назву Ягеллонської ідеї. Впродовж XVI–XVII століть Річ Посполита проводить активну експансію та завойовує місце однієї з великих держав на міжнародній арені, дипломатичним та воєнним шляхом консолідує територію площею майже мільйон квадратних кілометрів.
Цікаво, що 1658 року після кривавої війни за незалежність українського народу, відомої як Хмельниччина, частина української еліти на чолі з гетьманом І. Виговським запропонувала проєкт доволі цікавого договору. Згідно з ним, Річ Посполита мала стати трибічною конфедерацією — із рівними правами Князівства Руського, населеного переважно українцями.
Але проєкт так і не був реалізований, а саму угоду було укладено в обрізаному варіанті. Тож українські землі лишались роз’єднаними.
Польсько-турецький фактор у розвитку концепції
Необхідно зазначити, що у цей період, із моменту взяття Константинополя 1453 року, у Східній Європі спостерігається нарощування впливу Османської імперії, держави турків-сельджуків. Країна, що об’єднала у собі культури багатьох підкорених народів, Османська імперія виявилась важливим геополітичним гравцем на карті регіону: вона брала активну участь у протистоянні Речі Посполитої, Московії-Росії та Священної Римської імперії.
Але що більш важливо — османи фактично виявились економічними та політичними спадкоємцями традицій Візантійської імперії (ідея так званого Румського султанату), їхню політику можна вважати ренесансом транзитної ролі Візантії в регіоні.
Стамбул виступав у ролі важеля європейських відносин, вміло поєднуючи свої державні інтереси з підтримкою балансу у Східній Європі.
Перша Річ Посполита проіснувала до 1795 року. Потім правителі Російської імперії, Прусії та Австрії остаточно розділили державу, майже на 100 років скасувавши можливість політичної реалізації концепції Міжмор’я.
Однак у ідейно-теоретичній площині Міжмор’я продовжувало існувати, тісно пов’язане з боротьбою за незалежність східноєвропейських народів — передусім поляків, українців, білорусів, литовців. Так, під час Листопадового та Січневого польських повстань (1830–1831 та 1863–1864 роки) під впливом поглядів польського князя А. Є. Чарторийського про підтримку ідеї Польсько-Литовсько-Українського союзу маніфестували Національні уряди повстанців.
Приміром, польські революціонери 1863 року проголосили відновлення Городельської унії (що 1413 року об’єднала та зрівняла шляхту Польщі й ВКЛ) і включили до переліку націй на рівних правах українців і білорусів.
Тут важливо знову наголосити на ролі турецької сторони у боротьбі польського й українського народів за незалежність. Згадавши Чарторийського, неможливо не згадати його соратника — українсько-польсько-турецького революціонера Михайла Чайковського, відомого під османським ім’ям Садик-Паша.
Чайковський брав активну участь у вже згаданих Листопадовому та Січневому повстаннях на чолі добровольчих козацьких загонів.
Після поразки він займався бурхливою політичною діяльністю у Східній Європі, сутність якої зводилась до лаштування польсько-української державності. 1853 року, перебуваючи на службі в Османській імперії, Чайковський домігся створення козацьких частин у складі армії султана.
Ці частини в різних формах проіснували до 1870-х років. Діяльність Чарторийського та Чайковського, як і взагалі боротьба за відновлення східноєвропейської держави, була підтримана турецьким та французьким урядами, які вбачали у цьому послаблення основних своїх противників — Росії та німецьких держав.
Утім, тимчасова поразка польсько-української державотворчої діяльності тягнула за собою й поразку ідеї Міжмор’я. Тимчасову.
ХХ сторіччя й антиросійський проєкт Пілсудського
Наступний імпульс концепція отримала вже під час Першої світової війни, і пов’язане це було з ім’ям польського державного діяча, згодом маршала та очільника Польської держави Юзефа Пілсудського.
Після відновлення польської державності у країні було два домінантні рухи — етноцентричний і плюралістичний. Етноцентричний рух на чолі з «ендецією» Р. Дмовського мав на меті створення «польської держави для поляків» і відповідав поширеним націоналістичним тенденціям. Тоді як плюралістичний рух пропагували політичні сили, згуртовані навколо представника соціалістів, першого очільника Другої Речі Посполитої маршала Ю. Пілсудського.
Його зовнішня політика якраз і була спрямована на реалізацію проєкту Міжмор’я.
Саме під час правління Пілсудського проєкт набирає сили офіційного курсу держави, отримує сучасну назву і концептуальні межі військово-політичного та економічного альянсу східноєвропейських країн (зокрема, держав Малої Антанти) задля захисту західних і східних кордонів регіону та актуалізації шляху розвитку цих країн.
Польща у 1918–1939 роках переслідувала політику рівновіддаленності від Німеччини та СРСР. Щодо останнього, варто відзначити політику прометеїзму, ідеологічні засади якого були закладені ще під час польських повстань — центральним образом ідеї боротьби за волю народів (передусім, поляків і українців) став міфічний герой Прометей.
За поглядами прометеїстів, Польща, як і Прометей, має підняти на боротьбу з імперіалізмом Німеччини та Росії поневолені народи. Практичним втіленням цієї ідеї стали кроки до створення Інтермаріуму — агента послаблення та розчленування передусім Радянської Росії як наступниці російської експансіоністської політики.
Зусилля польської дипломатії у цей час були сконцентровані на залученні Франції до розширення системи польської агентури у Східній Європі та силової протидії більшовицькій державі.
Після поразки росіян, відомої як Диво на Віслі, та підписання Ризького миру ідеї прометеїзму ширились і міцніли на теренах польської держави. Втім, швидкоплинне наростання агресії у світі, мілітаризація та політична трансформація головних противників Другої Речі Посполитої (Німеччини та СРСР) у 1930-х, розквіт режиму санації в Польщі (політика асиміляції меншин та авторитаризація характеру правління в країні) — все це призвело до відчуження та згортання проєкту Інтермаріуму.
1939 року Польща була розділена між Третім Рейхом і СРСР у ході реалізації протоколу пакту Молотова – Ріббентропа про розмежування сфер впливу у Східній Європі. Ця подія вкотре підтвердила геополітичні обґрунтування та сподівання на концепцію Міжмор’я як важіль східноєвропейської політики.
Наочні перспективи
Зрештою, після закінчення Другої світової війни під час процесів відновлення польської державності серед польських інтелектуалів-емігрантів на чолі з Є. Ґєдройцем була запропонована концепція союзу країн Східної Європи: Польщі, України, Білорусі.
Ця ідея, знана як «доктрина Ґєдройця – Мєрошевського», була фактично модернізованою демократичною концепцію Міжмор’я: так, пункти «доктрини» включали в себе відмову від територіальних претензій Польщі до вказаних країн і встановлення з ними тісних політико-економічних зв’язків, поступове формування геополітичного союзу цих країн і протистояння російській агресії та імперіалізму.
Однак ідея Ґєдройця не знайшла значної підтримки серед широких кіл польської громадськості, керівництва країни (залежного від радянської Компартії), західних партнерів тощо. Проте варто зазначити, що після демонтажу комуністичних диктатур у Східній Європі, доктрина Ґєдройця фактично стала основою «східної політики» сучасної демократичної Польщі.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!