Контрнаступ починається з голови
Цей текст уже вийшов на нашому Patreon. Будь ласка, підтримайте редакцію!
Добрий вечір! Або день, або що там у вас зараз. Чув, «Петро і Мазепа» потребує нових текстів. Чув, бо мене в особистих дістав головний редактор.
Так тому й бути, мене вмовили інколи писати (як рік тому). Сьогодні хотів порушити важливу тему.
Контрнаступ, яким він може бути? Які критерії успішності? Чи провальності? Вони ж у кожного свої.
Однак нам потрібен спільний знаменник. Тобто домовитись, де моя логіка не заважатиме вашій. Поки не домовимось, буде заважати, бо логіка у кожного своя.
Щоб розуміти хоча б приблизну успішність операції, завжди врахуйте її фон. Це важливо.
Пояснюватиму на прикладі, який знаю сам. Це те, як відрізнявся початок вторгнення від нинішнього протистояння. В цьому впевнений. Бо відчув на собі.
Торік я написав для «Петра і Мазепи» смішні та криваві тексти. Це був цикл «Історія окупанта».
Я надсилав фото документів, які вдалось знайти на російських трупиках. До них робив коментарі. Писав російською, що досі дається легше. А людям подобалось.
Спробуйте уявити цю історію зараз. Дикість, правда?
Тоді ми мали менші втрати. Тоді не треба було порівнювати вміння та навички з мінування чи побудови укріплень.
Тоді ми просто захищались. А світ дивився й очам не вірив, як же круто українці взялись до справи.
Перша деталь: від нас чекали, але ми змогли. Ось чому «Історія окупанта» здавалась романтичним трилером. Або, як мінімум, давала поржати.
Тоді ми робили шоу, бо війна давала таку можливість. І навіть більше: вимагала цього.
Далі згадайте Харківщину. Аби вся Україна й той самий вільний світ побачили аж таке, довелось важко битись під Херсоном. Десь іти на прорив та перемагати. Десь не витримувати тиск і відкочуватись.
Але ж усі запам’ятали головні кадри. Так, вони нам важко дались. Та все ж ціна була виправдана.
Тобто виходить наступна деталь. Друга — якщо ціна виправдана, можна ризикнути.
Тільки без шоу. Хтось, звісно, продовжує його робити. Та має великий ризик із міномета плюху піймати по ходу зйомок. Уже МОЗ не рекомендує шоу.
І ось, зрештою, 2023-й. Романтика пішла остаточно. Її час сплив іще в північних областях України. Зараз іде жорстка та жорстока війна на виживання.
Чи можемо ми ризикувати? Так, але ціна не відповідатиме результату. Надто дорого. Надто багато життів і поранень. Надто мало результату, аби вам ці здобутки болем не віддавали.
Чи можемо ми робити шоу? Ні. Категорично заборонено, в нас менший мобілізаційний ресурс.
То якого біса народ чекає або радянського ризику, або голлівудського шоу?
Нахіба?
Приклад. Із якого дива дальність однієї ракети має повертати романтику? Це просто крута болванка. Вона вб’є багато росіян. Іще більше покалічить. Виб’є їм логістику та склади. Без неї було б набагато важче або неможливо.
То чому люди сприймають кожну нову назву з воєнторгу НАТО як зміну війни? Як повернення до романтичної весни 2022-го?
Це ж абсолютно не так. Лишіть минуле в минулому, навіть якщо воно подобалось вам (чи запам’яталось найбільше).
Ваше ставлення до контрнаступу починається з голови. Вашої. Провал чи успіх? Залежить від того, чого ви чекали та вважали реальним.
Жодного шоу. Ніяких «Та ми їх…» зі сподіванням на м’ясний прорив. А щоб цього не було, не треба будувати аналітику за медіа.
По-перше, в медіа потрапляють лічені відсотки інформації, і то не завжди об’єктивної.
По-друге, ще ЗМІ ризикують повестись на фейк. А ви візьмете й повірите випадково.
Приклад, за медіа війну «вивчають» росіяни. Воно вам треба?
Якщо не знаєте, де побачити реальну війну без походу до ТЦК, розповім.
Демо-версія війни завжди поряд із вами. Якщо маєте вільну годину, сходіть у госпіталь. Так, побачите страшні речі. Але ще допоможете. І як помічник, і просто як людина.
Бо правда цієї війни живе не в телевізорі. Вона в госпіталях. Вона на військових складах. Вона там, куди телевізор не пустять люди в пікселі.
І лише на основі реально побаченого можете щось будувати. Вже не боячись бути введеним в оману.
Сам так і роблю. Собі не брешу: маю досвід, маю думку. Якщо маєте друге без першого — терміново шукайте й перше. І ви все зрозумієте. Чесно.
Я бачу ситуацію так. Просравши шанс піти з українських північних областей та згорнути свою «СВО», Путін лише зробив нашу перемогу дорожчою. Хоча мав можливість «зберегти обличчя».
Зараз він дійсно псує нам економіку та перспективи. Вбиває людей. Руйнує міста.
І все це доведеться відбудувати. Не буває таких воєн, щоб після них не довелось.
А щоб потім будувати не фігню на паличці, голову треба вмикати зараз. І вимикати телевізор. Теж зараз.
Тоді ви не лише зрозумієте хід контрнаступу, а й суть війни загалом. Негарно бути мотивованими лише тоді, коли ворог стоїть під Києвом.
Це ж не шоу. Та й актори з нас такі собі. Тому не чекайте шоу там, де його не має бути.
P.S. Говорив туманно, бо інакше не міг. Сподіваюсь, натяки зрозумілі настільки, щоб вам сподобалось і мені не дали прочуханки.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!