Перейти до основного вмісту

Не Обама здав Крим, хоч так простіше казати

Актив втратив цінність та став проблемою

«А-а-а, американці нас зливають у казанах! Крим здали! Донбас здали! Не прийшли робити наші справи замість утомлених українців!» — такі тези часто можна почути серед нашого народу. Ми звикли, що певні глобальні сили зроблять за нас брудну роботу, а нам лишиться лише зібрати вершки. І отримали урок.

На жаль, Крим нам доведеться повертати роками, якщо не століттями. Критикувати США за м’якотілість можна було раніше — але не тепер, коли Україна обрала собі президента-капітулянта. Тож аргумент, актуальний з 2014 по 2019 рік, нині відходить у глухий запас.

Помахати пальчиком

Уявіть собі собаку, який слухається лише хазяїна. У нашому випадку пес думає, що хазяїв у нього немає, і тому він домінує на подвір’ї. Утім, тільки-но лунає знайомий голос, навіть бульдог припустить у штанці та замовкне, припиняючи тероризувати клумбу. Бо за це можуть вклепати, і там понти не допоможуть. Тому хизуватись можна, поки хазяїн спить чи працює в офісі.

США не хазяїн ані нам, ані Росії, ані комусь ще за межами власної держави. Але це авторитет, до якого дослухаються. Щоб дослухались до нас, треба хоча б спробувати не ховатися за старшого брата, а поводитися як він — ми ж цього не робили, поки війна не прийшла на нашу територію. О диво, тоді мізки увімкнулись, і від війни ніхто не втомився. Мабуть, жити раптово захотілось.

''

 

Що ж, тепер ми для Росії — не сировинний придаток, а справжній ворог. США нам дають зброю та лобіюють інтереси України на міжнародному рівні. Все на своїх місцях. Не забувайте, будь-які думки про мир відпадають, якщо вивчити нові й нові тези російської пропаганди. Хай хоч луснуть наші сусіди, але їх слова про примирення не мають нічого спільного з реальними справами.

Читайте також:

І це добре, бо нині ми не маємо дороги назад. Як показує практика, можливість відступити завжди підбурює частину українців бити по гальмах. Тепер тиснути нікуди. І навіть орди капітулянтів не змусять нас відмовитись від держави: я вірю, що новостворена каста військових ветеранів є нашим майбутнім. А я краще поживу при військовій диктатурі західної орієнтації, ніж у поліцейській анархії Зеленського.

Протистояння місій

Так склалося історично, що Росія була врятована, аби стати буферною зоною між Китаєм та умовною Європою. Але без нагляду вона швидко втратила береги, вигадавши міф про власну унікальність. СРСР, Друга світова, тепер половці — це все з’явилось неспроста. Так держава-агресор намагається вигадати свою мотивацію, відповісти на просте запитання: хто вона, звідки взялась і навіщо взагалі потрібна.

Щоправда, до Київської Русі та інших чудових прикладів сучасна Московія має такий самий стосунок, як я до іспанських архітекторів. Україна росла на своїй території, навіть втративши етнічні землі — і тому чиста у своїх планах та стратегіях. Нам треба жити й виживати. Якщо впасти, то пізніше ворога. А наші сусіди роздули власні вигадки, й тому за ними немає геть нічого матеріального. Купа землі з роз’єднаними народами, які ніколи не подолають розбрат.

Сучасна двоголова курка виросла на «ніжках Буша» та радянській руїні, яку нині видають за спадок індустріальних богів. Росію годували країни Заходу, як СРСР після Другої світової. Але на цьому паралелі з пращуром вичерпані. Якщо Радянський Союз розвалився завдяки гонці озброєнь, сучасна Москва не витримає власний темп агресії — треба лише тиснути її санкціями та давати нові виклики.

Чим більше Сирій запалає зараз, тим швидше Кремль завалиться, немов Мордор після загибелі Саурона. А Сирія палає. Донбас продовжує висмоктувати соки з російських податків. Ще є озброєні анклави в Осетії та Абхазії, кожна така точка на карті вимагає грошей. Тож кризова Московія нині має чудові шанси не завалитись, але почати з’їдання власної економічної подушки. Тої, яка планувалась іншими людьми й для інших цілей, а нині стала військовим бюджетом для хаосу по всій планеті.

Читайте також:

Поки Росія витрачає пенсії своїх громадян на касетні бомби під Дамаском, її панівна верхівка продовжує робити улюблену справу: красти. Я пам’ятаю віолончелі Ролдугіна, рекордні збитки ключових державних підприємств, доходи Сєчіна на фоні падіння його феодальних об’єктів. Захід знає: ніхто не зламає Росію краще самих росіян. І наступного разу «ніжки Буша» також поїдуть за адресою: але тепер підтримка коштуватиме бідним та обідраним загарбникам зубів та кігтів. США вчаться на своїх помилках.

Reboot your mamka

Більше не буде масштабних перезавантажень, коли Путіну знову пробачають його старі злочини. Так було одного разу. Відтоді цивілізований світ отримав більше проблем, ніж від радянської пропаганди за всі роки: поступ технологій переносить до мережі ключові процеси, яким тепер загрожують російські хакери. Російські ЧВК вирізають мирне населення чергової країни. Знову палає якась країна, де у Кремля був певний інтерес, і знову кум Медведчука каже «це не ми».

Треба лише натискати гашетку та випускати в агресора нову партію санкцій — це вдарить по економіці. А ще бомбардувати ЧВК Вагнера, аби розлючені імперці ще більше вкладали у власну агресію. Чим більше жертв серед російського населення, тим більше кулаків Москва виставить назовні. А Заходу того й треба.

Не Обама здавав Крим, і не ми самі. Його не здавав ніхто. Просто всі ми недооцінили Іуду, який роками стирчав на нашому кордоні. Його музиканти катались на наші фестивалі, ми дивились його фільми, намагались культурно доповнювати одне одного — але насправді були шматком м’яса перед очима бультер’єра, якого хазяїн випустив із поля зору. І тепер цього хижака доведеться приспати. На щастя, він і сам потроху видихається.

Берегти Кремль більше немає потреби, це розуміє більша частина західних еліт. Якщо раніше Росія мала цінність бар’єра між Китаєм та Заходом, то тепер вона приносить більше проблем, ніж зиску. І так, наш сусід не розвалиться найближчими роками. Надто ретельна економія на власних громадянах, надто великі запаси енергоносіїв — імперців змусять відмовитись від Porsche, та решту планів скасувати буде важко.

Потрібен час, аби країна-агресор завалилась без фінансових запасів та під тиском бідності, помноженої на демографічну кризу. А нам знову доведеться вистояти хоча б на хвилинку довше, аби арбітр зафіксував нашу перемогу. На боці України вікові традиції, що назрівали та згодом вилились у справжню незалежність. За спиною ворога — нафта, що б’є рекорди по ціновій деградації, та купа фальшивих сторінок переписаної історії. Наш союзник заточений під будь-яку зміну влади, а агресор здатен жити лише за Путіна.

І саме тому я вважаю, що ми переможемо. Не Обама здавав Крим, але повернемо півострів саме ми.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...