Institutions matters: Афганістан та стосунки Україна-США
Довгострокові наслідки виходу контингенту США з Афганістану і перемоги талібів мають значення і для України. Адже подальший розвиток демократичної держави і європейська та євроатлантична інтеграція тісно пов'язані із позицією західних партнерів.
Після відходу з Афганістану у Білому домі обов'язково замисляться про якусь показову success story. Вона б довела, що демократизація країн другого і третього Світу ще не втратила свого змісту, а ситуація з падінням Кабулу – не початок великої тенденції.
Саме тому Україні дійсно є що запропонувати в цій ситуації. Втім, є дуже велика потреба у зміні акцентів, яка наблизить Київ до потрібної реальності.
Україна дійсно не Афганістан, тож шанси на історію успіху для нас вищі. Однак це усвідомлення не має розслабляти: дуже багато факторів потребують постійної уваги, а планка у випадку нас значно вища.
Наша держава принципово відрізняється від Афганістану як за характером викликів, що перед нами стоять, так і за політичними, соціальними та демографічними характеристиками.
Така швидка перемога талібів у Афганістані стала результатом слабкості держави. Низької інституційної спроможності і здатності самої держави реагувати на ситуацію.
Існуюча в Афганістані державна модель останні кілька років зазнавала внутрішньої делегітимації. Армія являла собою малоефективну структуру, військові і поліція сиділи без зарплатні місяцями, а корупція вимивала кошти... звідки? Правильно, з держави.
Рішення про вихід військ США з країни стало результатом прагматичного співвіднесення вкладених ресурсів, воєнних, іміджевих та політичних втрат із досягнутими за двадцять років результатами.
Україна хоч і знаходиться в інших умовах, але значною мірою рішення про співпрацю і поглиблення інтеграції буде грунтуватися на подібних показниках.
Прогнозованість, зрозумілість дій Києва для Вашингтона. Довіра у стосунках. Врешті-решт, спроможність отримувати і ефективно використовувати як матеріальну допомогу, так і кредитування МВФ. А ще дотримання умов щодо реформ.
Перемовини за участі Володимира Зеленського та Джо Байдена у США мають започаткувати новий етап українсько-американських відносин. Чи зможуть – хороше питання. Бо існує нагальна потреба у відновленні довіри та договороздатності саме української сторони.
Це як адекватне і коректне реагування та висновки з усіх скандалів, що супроводжували стосунки в минулому, так і конкретна робота з впровадження очікуваних реформ, що вже є маркерами успіху.
Всі ці проблеми давно вам відомі, і утворюють один ланцюжок. Згадайте візит Держсекретаря США Блінкена до Києва навесні цього року.
Тоді американською стороною було ще раз (так, не вперше) підкреслено важливість співпраці з МВФ і його рішення про надання кредитування як ключовий показник успішності реформ. Сам по собі МВФ не дає кошти системам з низькою інституційною спроможністю.
Головною умовою їх надання залишається незалежний і авторитетний центробанк. Саме тому інституційна незалежність Національного банку України є настільки важливим елементом усієї співпраці зі Штатами.
Втім, негативні сигнали (особливо чутливі для Вашингтона) зі стін фінрегулятора лунали вже неодноразово. Зокрема, розформування управління з питань «ПриватБанку» в стінах НБУ відсилає до проблемної історії з Ігорем Коломойським, проти якого відкрито справи у США.
Будь-який маркер інституційної залежності регулятора одразу ж виливається у ненадання кредитування МВФ. І попри переможні реляції Києва, ситуація з Нацбанком дуже далека від позитивної.
Якщо ж торкатись питання довіри до української фінансової системи – то воно лишається головним показником теми розвитку інвестування в Україну взагалі. А тому всі ці процеси в коридорах Нацбанку – надважливий маркер динаміки реального стану двосторонніх відносин.
Окрім цього, перед Україною стоїть дуже важлива потреба прийняття реалістичного бюджету цьогоріч. Бажано – без роздутих видатків і з реалістичною дохідною частиною.
Адже бюджет так само є фактором, на якому тримається співпраця і вірогідність отримання кредитів від МВФ. Приліт місії Фонду до Києва заплановано вже восени цього року. Втім, усі приготування – і необхідні реформи, і питання інституційної незалежності НБУ, і тема реалістичного бюджету – мають бути вирішені завчасно.
У той же час, Україні необхідно як слід скоригувати і свою зовнішньополітичну комунікаційну стратегію.
Бо нині ми бачимо лише заяви. Або слова віце-прем'єр-міністра Олексія Резнікова щодо можливості розміщення американських ППО в Україні, або ж постійні повідомлення українських високопосадовців щодо негайного прийняття України до НАТО.
Що те, що те – явно не виглядає як дія, скоординована з Вашингтоном.
Замість очікуваного ефекту наближення до Альянсу ми отримуємо дискомунікацію. А в комплекті йде певне нерозуміння наших кроків і обґрунтованості заяв.
Це створює додаткову проблему непрогнозованості наших дій, проблемної для Заходу. Окрім цього, досить проблемним фактором виглядає бажання Офісу президента замкнути на собі значну частину зовнішньополітичних функцій. Це підважує МЗС і навіть дещо руйнує розподіл влади.
Так само для Вашингтону залишається пріоритетом і розслідування дій підсанкційних осіб: Андрія Деркача, Костянтина Кулика, Олександра Дубінського та інших.
Для Штатів тривожним є кожен сигнал щодо співпраці української влади із олігархами – передусім тими, які мають проблеми із американським законом, тобто Ігорем Коломойським та Дмитром Фірташем. І такий сигнал може бути розтлумачений як непослідовність Києва, двозначність у відносинах.
Усунення цієї двозначності – безумовно необхідний крок, яким би політично і медійно болючим він не був.
Сама ж державна система має йти до моделі стримувань і противаг. Тож ефективні реформи правоохоронних і силових структур залишаються важливою запорукою отримання траншів МВФ та військової і економічної допомоги.
США хочуть прозорої співпраці. Механізм, у якому чиновник, що надасть нам фінансування, буде на 100% переконаний у наявності сильних інституцій, що унеможливлять його розкрадання.
Саме тому настільки велике значення мають:
- прозорість конкурсів на посаду очільника САП
- те ж саме на адресу очільника новоствореного Бюро економічної безпеки
- реальне втілення реформи Служби безпеки України
- успішне завершення судової реформи
Для Вашингтона залишається пріоритетним питання незалежності й посадових осіб, що очолюють антикорупційні структури від влади.
Тепер, коли я нагадав вам про вагон українських проблем, повертаємось до Афганістану. Місцеве керівництво – як державне, так і військове – існувало в постійній ілюзії, де американська допомога покриє будь-які проблеми, а контингент США буде присутній на їх території завжди.
Тому, як здавалося їм, корупція і інституційна неспроможність держави не були великою проблемою для їх влади. Навіщо вирішувати проблеми? Адже США завжди поруч! Вислухають, пробачать, покриють усі витрати і підставлять плече.
Та в один момент цієї підтримки не стало. Як і їх влади. Ілюзія скінчилась.
Україні варто зробити з цієї історії свої висновки. Слід розраховувати на більш ефективне і чесне партнерство – втім, усі ключі до його досягнення залишаються в українських руках.
І саме від офіційного Києва залежить можливість нашої держави стати success story для Білого дому. Адже вона йому дійсно потрібна, як і нам.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!