Про мову: напередодні спроби реваншу

Примітка редакції. Цей текст був надісланий 14 липня. Перепрошуємо, що не поставили одразу. «Такі затуркані, такі затуркані» (с).

Моя «філологічна» біографія загалом досить типова, а оскільки за радянської влади «гімназії» кількісно значно поступалися «реальним училищам», до яких належав і мій Політехнічний, то тим паче.

Тому сподіваюсь, що мої дилетантські спостереження й міркування про мову комусь стануть у пригоді.

У 1970-ті роки, коли почав працювати (мені 81 рік «із хвостиком»), панувало переконання, що «русский язык — великий и могучий» (І. Тургенєв), а наша мова — сільська. Зрозуміло, якою мовою мала послуговуватись культурна, освічена людина. Проте й без цього, об’єктивно, вихідцям з українських сімей важко було зберегти своє «україномовство», особливо у великих містах. Майже вся література — російською і, що вбивчо, з дитинства — Жуль Верн, Майн Рід, Дюма та ін. Мої ровесники пам’ятають характерну серію «Библиотека приключений и научной фантастики» («Кортік»), а пізніше просто «Библиотека приключений» («Магелланово облако»).

Моя перша дружина закінчила російську школу, всі подруги й знайомі — російськомовні. Тому я, українець, понад тридцять років (зрілих, активних) був «русскоговорящім», ще й зараз подумки шукаю український відповідник, і не завжди успішно. Звертаюсь до словника. Та автори, бєлодєди й олєйнікі, змушені були знаходити відповідні слова для ілюстрації постулату про «єдіний народ».

А що спрацювало проти «навали» вже тоді? Опору й роздумам сприяли насмішки й глузування. Довелось певний час працювати у так званому науково-дослідному секторі. Вся технічна еліта спілкувалася, звичайно, російською. Чіплявся до мене такий Саша Фріш: «Вот ты, Юра, носишься со своей ʺукрайонскойʺ мовой. Надёргали с русского и польського — и создали свою ʺокремишнююʺ. Смотри, нормально ʺладоньʺ, а вы — лишь бы иначе — перекрутили ʺдолоняʺ». Ось ця «ладонь» і стала першою. Легко знайшов (хоч і не відразу), що «долоня» — це ж старослов’янське «длань». Так це ж ви перекрутили! І відтоді («всім на злість») інколи замислююсь над походженням рідних слів, порівнюю. Вже давно переконався, що моя мова багата, однозначна, чудово описує побут і працю людини і мало не зливається з природою. А російська значно бідніша (взагалі-то, й мови не залишилося б, якщо прибрати запозичення).

Думаю, що не лише мені втовкмачили: «Во дни тягостных раздумий о судьбах моей родины…». Може, й комусь допоможе дещо з моїх роздумів.

Свого часу руси з Києва підкорили Залісся, майбутню Московщину. Відсталі угро-фінські племена не надто й опирались. Звичайно, князі землі Київської дбали (сучасною мовою) про чинники економічні — данина з підкорених тощо. Але, як класичні колонізатори, несли й цивілізаційну місію. Передусім це були писемність і досконала мова. Під час запозичення чужої мови не обійшлось без казусів. Місцеві дещо спрощували для полегшення вимови, перекручували, не розуміючи походження слів. І виник такий собі суржик.

Наведу невеликий перелік прикладів цього процесу.

І. Слова, запозичені з української мови та перекручені через нерозуміння

До абсурдів, які виникли від нерозуміння, крім перелічених: ведмідь, дитина, лихий, неділя, невістка — варто додати:

ІІ. Запозичені слова з утратою першокоріневого

ІІІ. Неоднозначність «языка» — підстава для каламбурів, анекдотів. Кілька прикладів такої деградації

IV. Російську можна віднести до слов’янських мов лише завдяки запозиченням з української. В решті залишаться слова тюркські, фіно-угорські, а з пізніших запозичень — німецькі, французькі й англійські. «Русак из глубинки» зовсім губиться, коли йому відповідає білорус чи українець своєю мовою. Для нас це виглядає провокативно, не хочеться вірити. Адже прості люди — білоруси, поляки, українці, словаки — без труднощів зрозуміють один одного в основному. І все ж не варто так категорично звинувачувати росіян у зверхності саме в мовному питанні. Вони просто не слов’яни.

Ось лише кілька прикладів із сотень і сотень.

Я вже давно збирався написати щось подібне, передумане. А остаточно підштовхнула мене стаття з Інтернету, яка називалась «90 доказів того, що російська мова походить від української».

З педантичністю «технаря» постарався дещо упорядкувати, додав особисті «розвідки». Сподіваюсь, що таблички із цього допису допоможуть багатьом у просвітництві. Бо В. Ющенку не дали зламати хребет зросійщенню українців. Малороси, хохли ще й зараз бояться виглядати «нєпріобщьоннимі».