Як зробити захист прав людини гібридною зброєю — 2

У діях сучасної Росії на міжнародній арені є характерна ознака — використання демократичних механізмів для підриву самої демократії у глобальному масштабі. Тому Кремль намагається бути максимально представленим на різних міжнародних майданчиках для просування своїх інтересів. У тому числі там, де обговорюють права людини, що особливо активно почалося 2018 року.

Один із найгучніших прикладів використання міжнародних майданчиків Росією — конференція з людського виміру ОБСЄ у Варшаві 10-21 вересня, про російський демарш під час якої ми писали в одному з матеріалів. Але таке використання міжнародних майданчиків для просування наративу про порушення прав людини в Україні — старий засіб Росії у гібридній війні.

ОБСЄ і заслані козачки

З початку конфлікту в 2014 році у Росії, судячи з усього, був відсутній цілісний план із розповсюдження пропагандистського наративу про порушення прав людини в Україні на міжнародному рівні. Як ми писали у статті про фейкових правозахисників РФ, з таких спроб можна вирізнити хіба що переклад «гібридної аналітики» цих організацій «Інститутом демократії і співпраці» на початку 2014 року і кілька організованих ним конференцій. Завдання тоді було інше — переконати західну публіку у звірствах української армії і добробатів на Донбасі, на що і працювала вся пропагандистська машина.

Але ситуація почала змінюватися в першій половині 2015-го. Як зазначав The Economist, РФ тоді перейшла від риторики у стилі «Україна — неонацистська держава» до наративів «Україна — failed state, яка не може розплатитися з боргами і порушує міжнародні норми». І якщо свою публіку, яка звикла до пропагандистського трешу 2014 року, такими відносно ламповими фейками було не здивувати, то з міжнародною потрібно було грунтовно попрацювати. Не лише шляхом медійних вкидань, а і на більш фундаментальному рівні. Для цього і було обрано шлях міжнародних майданчиків із захисту прав людини, кожен з яких РФ тією чи іншою мірою намагалася використовувати зі своєю метою.

Одними з основних тут стали конференції ОБСЄ з прав людини/людського виміру. На них РФ засилає не лише офіційних представників, а й здійснює провокації у вигляді приїзду «представників Криму та українських правозахисників».

Перший такий випадок стався на конференції ОБСЄ «Безпека журналістів, свобода слова і плюралізм під час конфлікту» у червні 2015 року. Під час її журналісти LB.ua помітили, що поряд з роздатковими матеріаламии ОБСЄ якась людина розкладала доповідь «Воєнні злочини українських силовиків: тортури і нелюдське поводження». Це був пропагандистський пасквіль, підготовлений «Фондом дослідження проблем демократії», і розкладав його Максим Григор'єв — голова «Фонду» і член Громадської палати РФ. Про цю фейкову правозахисну організацію і Григор'єва ми теж писали у матеріалі про фейкових російських правозахисників.

Під час наступної провокації Росія відпрацювала схему, якою користується й нині — засилання сепаратиста-«ноунейм» для європейців, який не був у санкційних списках, для озвучування пропагандистських тез. Таким став «міністр інформаційної політики Криму» Дмитро Полонський, який потрапив на конференцію Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ у вересні 2015 року. Щоправда, його перервали через заяву української делегації, що вона залишить конференцію, якщо Полонський продовжить виступати, а потім ще й облили кавою. Крім завдання розповісти про «політичні репресії» в Україні, такі дії мають на меті «легітимацію» представників окупаційної влади на міжнародній арені.

У наступні два роки повторити такий трюк у Варшаві не вдалося. У 2016-му взагалі обійшлося без скандалів, тоді як у 2017 році «постпреда від Криму при президенті РФ» Георгія Мурадова понад дві години протримали в аеропорту Варшави, через що той не зміг виступити на конференції. А в 2018 році українська делегація знову не дала виступити так званим «представникам Криму»: Анжеліці Лучінкіній з «громадської палати Криму» і гендиректору пропагандистського каналу «Мілет» Ервіну Мусаєву.

При цьому російські дипломати і представники фейкових організацій із РФ все ж відпрацьовують свої наративи, але це не має визначального впливу на європейський правозахисний дискурс через те, що Росію дедалі менше сприймає частина європейського правового простору. Хоча це і не знімає проблему. Наприклад, на щорічній конференції з прав людини в Таллінні у грудні 2017 року була відсутня окрема панель з порушення прав людини в Росії. Як пояснював автор латвійського видання Delfi, «Росія в Європі останнім часом почала сприйматися відсторонено через її риторику» і специфічне розуміння правозахисної діяльності в Росії — «держава сама має бути правозахисником, а західні правозахисні організації — вороги».

Не ОБСЄ єдиною

У 2018 році Росія почала значно активніше намагатися пропихати своїх представників на різні міжнародні форуми і конференції, пов'язані з правами людини. Мета — поширення пропагандистського наративу не лише про «політичні репресії» проти проросійськи налаштованих активістів, а й — увага! — про обмеження прав кримчан Україною. У тому числі шляхом створення видимості того, що Україна намагається приховати інформацію про правопорушення, протидіючи «представникам Криму» і «незалежним ГО» на цих майданчиках.

Курс на це, судячи з усього, було окреслено заявою заступника Лаврова Олександра Панкіна про те, що «РФ задіє міжнародні майданчики для протидії санкціям США». 16 березня росЗМІ масово розтиражували інформацію про нібито «зрив виступу представника РФ про порушення прав мешканців Криму з боку України» на Раді ООН з прав людини в Женеві. Причина — «страйк персоналу офісу Ради ООН». З посиланням на представника «Республіки Крим» при президенті РФ Олександра Молохова вони повідомили, що українська делегація перед тим нібито зустрічалася з представниками профспілки персоналу. Це звучить досить цікаво в контексті того, що вже 20 березня Росія цілком реально заблокувала засідання Радбезу ООН з прав людини в Сирії.

Паралельно з майданчиками у вигляді міжнародних організацій РФ згадала, що для таких самих цілей можна використовувати своїх європейських симпатиків. Наприклад, Die Linke ( «Ліві») в Німеччині, за допомогою яких в 11 червня 2018 року в Бундестазі провели круглий стіл «про права людини і свободи ЗМІ в Україні» за участю таких персон, як Олена Бондаренко, Руслан Коцаба, Леонід Кожара, Ольга Семченко з «Вестей», а також міньйонів Клименка з «Успішной варти» (про них також уже згадував «Петро і Мазепа») та інших значущих розповсюджувачів проросійської риторики.

На цьому заході Бондаренко висловила тезу про «5 тисяч політв'язнів в Україні», озвучену ще в 2015 році на круглому столі «Права людини в Україні: сучасний стан», організованому «Союз політемігрантів і політв'язнів України» — ще однією фейковою організацією. Докладний розбір появи цієї тези, чому її підхопили німецькі ліві і самого круглого столу наводить Гала Скляревська в матеріалі на «Детекторі медіа».

А вже 20 червня «Успішна варта» проводить захід у Києві під назвою «Політичні та громадянські права і свободи в Україні». За винятком представників «Лівих» і Леоніда Кожари, який з об'єктивних причин не міг приїхати до Києва, склад там був практично той самий: Олена Бондаренко, Наталія Наталіна, Валентин Рибін, Руслан Коцаба. Разом із виданням «Вести» і «Українські новини» його висвітлював прекрасний ресурс «Антифашист».

Але цим парад вкидів не закінчився. 21 червня під час 38-ї сесії Ради з прав людини ООН відбувся неофіційний захід при штаб-квартирі ООН про «гоніння на УПЦ МП в Україні». Організаторами були відомі фейкові правозахисники з «Групи інформації щодо злочинів проти особистості», «Російський Фонд миру» і постпред РФ при штаб-квартирі ООН. Як ми вже писали в матеріалі про правозахисників Кремля, ніякого стосунку до ООН це не мало, але дало привід російським медіа розтиражувати фейк про те, що «ООН засудили гоніння на УПЦ»».

Після цього була конференція з питань людського виміру у Варшаві 10-21 вересня з дискусією про «Права і свободи ЗМІ в Криму», організована постійним представництвом РФ при ОБСЄ, і side-event «Успішной варти», який багато в чому повторював івенти в Берліні та Києві 11 і 20 червня. Також Росія безуспішно намагалася проштовхнути представника так званого «центрвиборчкому ЛНР» на засідання Радбезу ООН 30 жовтня, а 22 листопада так званий депутат Держдуми РФ від анексованого Криму Руслан Бельбек заявив, що «взяв участь» в одному із заходів Форуму ООН з питань прав людини, демократії та верховенства права (пізніше представники МІП повідомили, що Бельбек не виступав і не робив ніяких заяв).

У чому сенс?

Як і у випадку з «гібридною аналітикою» фейкових російських правозахисних організацій, атаки РФ на Україну на міжнародних майданчиках спрямовані на відволікання уваги від власних правопорушень. Але не шляхом їх спростування, а за рахунок нав'язування точки зору «не вірите нам — не вірте й Україні», як сказала Еміне Джапарова за підсумками конференції у Варшаві у вересні 2018 року.

Так, менш ніж за два тижні до неї, 30 серпня постпред Канади при ОБСЄ посол Наташа Кейер зробила заяву про активацію так званого Віденського механізму ОБСЄ щодо Росії для розслідування масового порушення прав людини за сприяння влади в Чечні. Таким чином ми знову можемо спостерігати типовий російський фінт — прикриття звинувачень на свою адресу за рахунок створення медійного фону з фейковими заявами про порушення прав в Україні. Хоча це не дуже допомогло — в листопаді з ініціативи 16 країн був запущений так званий Московський механізм з вивчення ситуації з тортурами в Чечні.

Крім стандартного завалювання інформаційного поля вигідною для себе інформацією, випадки з проникненням російських спікерів на міжнародні заходи потрібні також для створення «альтернативної реальності» для власного населення. Мовляв, дивіться: санкції не працюють, наші представники вільно їздять по конференціях ОБСЄ-ООН, так і до визнання Криму недалеко. Одне лише є сумнівним у такому підході — він працює, тільки допоки міжнародні організації не адаптувалися до нових реалій, створених Росією. Щойно це станеться, російська пропаганда буде змушена шукати нових шляхів дискредитації України й Заходу.