Хорус Путін. Затоптати російський народ
Побачив у Павла Казаріна цікаву думку: начебто Путін провів референдум щодо «обнуління» своїх президентських строків задля гуртування народу. Еліти отримують прозорий натяк, люди тішаться. Все так гарно звучить! Але дозволю собі не погодитись.
Звісно, на пана Казаріна я можу хіба що рівнятись, або ж читати його статті у метро. Але мені здається, що кримський журналіст... надто гуманний та демократичний, аби оцінювати діяння Путіна.
Хліб та видовища
Президенту царського СРСР можна було обійтись без помпи — з його рейтинги все одно все гаразд, бо нормальна опозиція або вбита, або зламана вщент. Такий собі Теон Грейджой, але з обличчям Собчак. По-друге, популізм таких заходів не дуже впливає на країну, яка давно перетворилась на стійло. То вільних людей можна спокусити додатковим правом вибору.
От хліба й видовищ Володимир Володимирович завжди радий підкинути своїм кріпакам. То ж святе. Поглузувати з громадян, які пруться на дільниці й ліплять галочки на папірцях, які будуть вважатись або добром, або статистично прописаною відмовою — так, щоб не наугад. А ще поржати над опозицією, яка називає перемогу Путіна власним здобутком, бо у Х-ла малувато відсотків.
Якби народу треба було підкинути ласий шматок, Москві було б простіше вийти з Сирії. Або утихнути на Донбасі, зосередивши увагу на укріпленні анексованого Криму. Ось це — так, чистий популізм, бо військову агресію Кремль все одно не зупинить ніколи. Це складова його ДНК, типовий прийом російської зовнішньої політики. Від такого не відмовляються.
Але гарантія того, що діти мурманських морячків не вмиратимуть під Алеппо чи Дамаском, створила б ілюзію поступок. Поки ті самі діти вмирали б у Лівії чи ще десь, їх батьки були б щасливі: цар погодився змінити дислокацію гарматного м’яса. Тепер наш Стьопка завалений піском в абсолютно іншій державі! Нарешті з’їздив у відпустку.
Читайте також:
- Макс Гадюкін. Бігус, Свинарчуки, дампи. Де ж істина?
- Стефан Закревський. Про сепаратизм та семантичну війну
Пишу я це й думаю: а хто б на місці Путіна не робив таке з власним народом. От серйозно. Всюди є певний стоп-кран, після якого твоя влада закінчується. У США це вдалий імпічмент. В Україні — новий Майдан, що виносить диктатора вперед ногами з насидженого місця. А в Росії, мабуть, можна хоч кіз гвалтувати — все одно проголосують як треба. Читер ти, Вова, ось хто.
Корупція? Куди ж без неї!
До того ж, будь-який референдум, як і вибори — це не лише ілюзія народного голосування. Це ще й велетенські суми, розпиляні наліво й направо. І я не кажу, що ці монетки падають до кишені Путіна. Воно йому не треба. Нафта, газ та грабунок власних васалів дає йому стільки ресурсів, що крихти зі столу вже не викликають апетитних асоціацій.
Але підгодувати власні місцеві еліти зайвим не буде. У Росії давно діє кругова порука, що розповсюдилась на всі прошарки населення — і це право «для своїх» треба інколи застосовувати. Так, трошки, щоб не забували про власну елітарність. Уявляю, скільки коштів можна було розпиляти на велетенській території Росії... Хоча ні, не уявляю.
Все це зветься корупцією. Як і вибори в Заліссі. Поставити кабінку — гроші, закупити папір — гроші, надрукувати на ньому бюлетені — також. Це оплата вхідних квитків на стадіон, де Путін покаже чергове знущання над власним народом. А йде громадянин чи ігнорує це видовище — нікого не цікавить. Все одно послуга оплачена за його рахунок також. Немов стимул: іди, іди, ти ж уже абонемент придбав при народженні.
Якщо Сєчіну було б нецікаво дивитись на корупцію настільки дрібних масштабів, то у менш багатих посіпак диктатора шлунки трошки менші. От і подаруночок їм поза нормою. Тож корупція, на мою думку, є визначальною в цій ситуації. Ну от як ще дати місцевим князькам набити кишені за завищеними розцінками, як не тут?
Читайте також:
- Andrew McCarthy. «Реформа» поліції та конструювання расистського наративу
- Олександр Краєв. «Ствол» по закону. Зброя як частина життя, досвід Швейцарії
А найцікавіше в цій ситуації те, що Росію тепер можна годувати будь-якими референдумами. Люди думають, що дійсно на щось впливають. І саме голос дяді з Рязані дозволив Путіну укріпитись на троні, немов раніше цього не було. Хоч як смішно, на будь-яких демократичних виборах росіяни все одно оберуть собі царя. Так вибрали й зараз.
Гра в референдум
Тому ці референдуми можна проводити за першої нагоди. Напад на Естонію. Скасування приватної власності. Повернення кріпацького права. Відмова від обов’язкової шкільної освіти для жителів селищ. Чавлення салатів трактором. З якого боку царю краще дертись на Кабаєву. Та що завгодно, було б бажання. Цей народ все одно вибере те, що йому обрали наперед.
Здається, у всесвіті Warhammer 40K так робив Хорус Луперкаль. Ще до власної єресі він створив невеличку військову раду — Морніваль. Формально місія була в тому, аби найкращі вояки стримували необачні рішення лідера, допомагали йому шукати тонкі стратегічні ходи. Насправді ж завдання полягало в тому, щоб вимагати крові чергових ворогів, на що Хорус люб’язно погоджувався.
Це ж треба таке, браття. Що, невже ви дійсно жадаєте вирізати ксеносів на ось цій планеті? Точно? Ну давайте! А так же не хотілося... Але на що не підеш заради щастя побратимів. Ну добре, добре, всіх зарубаємо й пустимо на бубни. Нафіга нам стільки бубнів? А не знаю, фольк грати будемо. Якось так.
Путін питає в народу не те, що йому робити, а як це зробити краще. Хочете підтримати — стану царем із вашої ласки. Не захочете — спокійно проведу це рішення через обидві палати парламенту, про що теж зазначив Казарін. Біда гравця навпроти шулера в тому, що він програв ще в той момент, коли сів за гральний стіл. А росіяни не просто за столом застрягли, а в шулерській країні з цілковито заслуженим президентом.
А це означає, що гра в референдум лише починається.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!