Перейти до основного вмісту

Творці економічних див: хто вони та звідки походять їхні ідеї Частина 1. Економічна політика і творці

Частина перша, а далі про нас

У 2017–2018 роках я написав цикл статей про творців економічних див — від усім відомих у нас Чан Кайші та Пак Чон Хі до нікому в нас не відомих Серетсе Кхама та Нітіша Кумара. Всі економічні дива після Другої світової мали політичне походження, всі вони були створені державою, а не ринком, тому всі їхні творці були політиками. Але всі вони починали не як політики, а як професіонали інших справ:

Ніхто із цих творців економічних див не був економістом. Хоча треба визнати, що Лі Кван Ю вивчав економіку в Кембриджському університеті й отримав не тільки диплом правника, а й диплом економіста, але працював після університету юристом.

Однак не тільки політичні керівники економічних див не були фаховими економістами. Як зауважив корейський економіст Ха-Юн Чанг[1]: «Для здійснення успішної економічної політики фахові економісти не потрібні. Ті економічні чиновники, які були найуспішнішими, як правило, не були економістами. У Японії та, щонайменше, в Кореї в роки їхнього ʺекономічного диваʺ економічну політику здійснювали юристи. На Тайвані та в Китаї економічну політику впроваджують інженери. Це доводить, що для економічного успіху не потрібні люди з фаховою економічною підготовкою, особливо якщо вони — ліберали чистої проби».

Чанг наводить приклад головного автора економічної політики Південної Кореї в 1970-х роках, коли країна перетворилася з експортера товарів ширужитку низької якості на світового рівня гравця в суднобудуванні, електроніці та металургії. О Вон-Чул, ідейний провідник цього перетворення, був інженером за фахом.

З наведених фактів Чанг робить висновок: «Можливо, та економіка, яку викладають в університетських аудиторіях, занадто відірвана від реальності, щоб її можна було застосовувати на практиці[2]… Підтвердженням висловленої тези є досвід багатьох країн Латинської Америки, де економічною політикою заправляють здебільшого фахові економісти. В Індії та Пакистані теж чимало економістів світового рівня, але економічні успіхи цих країн не порівнювані зі східноазійськими».

В економічній історії є один цікавий приклад, коли фахові економісти, випускники Каліфорнійського університету на певний час визначали економічну політику Індонезії (ця група економістів увійшла в історію Індонезії під назвою «мафія Берклі» на честь їхньої альма-матер). Фінансова лібералізація, яку запровадила «мафія Берклі», призвела до такої глибокої кризи 1997 року, з якої Індонезія виходила аж 10 років. Однак ця економічна катастрофа виглядає дитячою іграшкою порівняно зі світовою кризою 2008–2009 років, яка також була спричинена фінансовою лібералізацією. Це приклади того, якою шкідливою може бути фахова ліберальна економічна політика. Ці приклади вражають не менше, ніж приклади шкідливості державного регулювання економіки, які ми бачили у власній історії часів СРСР.

Як же вдавалось творцям економічних див знайти правильний шлях між Сциллою ліберального фундаменталізму та Харибдою марксистсько-ленінського комунізму?

Тут треба говорити про два аспекти проблеми. По-перше, економічна політика формувалася здебільшого емпірично, на підставі прагматичних підходів до розв’язання проблем і наявних зразків. По-друге, економічна наука не обмежена рамками неоліберального мейнстріму, навіть усередині мейнстріму є такі люди, як Нобелевський лауреат Джозеф Стігліц, недавня програмна стаття якого має назву «Неолібералізм має бути проголошений мертвим і похований». Альтернативою неолібералізму є не марксизм, який уже точно мертвий і похований, а робота економістів, які вивчають не уявні вільні ринки з досконалою конкуренцією (в реальному житті їх просто не існує), а реальні економічні процеси, де ринкової рівноваги немає, економічні агенти не діють раціонально, економічні рішення ухвалюють в умовах невизначеності через фізичну неспроможність реальних людей обробити всю наявну інформацію з ринків, ринки періодично зазнають краху через свою недосконалість і потребують державного втручання для наведення ладу.

Витоки економічної політики

Стосовно прагматичного наслідування найкращих зразків ситуація достатньо проста і відома. «Азійські тигри» виросли на японському зразку. Для Пак Чон Хі це виглядає природно, бо він отримав освіту в японській військовій академії, де панувала культура бусідо, служив у японській армії, та й узагалі корейська культура схожа на японську. Але мусульманин Махатхір культурно та особисто дуже далекий від Японії та Кореї, хоча саме наслідування економічної політики цих країн, а не країн Заходу, було проголошено метою державної політики Малайзії, що отримала назву «Погляд на Схід».

Взагалі, будь-який неупереджений сучасний політик, перед яким стоїть завдання якомога швидше вирвати країну з бідності, наслідуватиме зразки Японії та Кореї, а не Німеччини та США. Для цього не треба мати економічну освіту. Навпаки, як зауважив Ха-Юн Чанг, сучасна економічна освіта для цього шкідлива. Але Японія не сама вигадала економічну політику розвитку, вона запозичила її в Німеччини в епоху реставрації Мейдзі, бо Німеччина в ХІХ сторіччі була вимушена наздоганяти більш розвинені країни так само, як це робили на наших очах «азійські тигри».

У 1870–1880 роках, коли була започаткована японська політика економічного зростання, вище керівництво Японії подорожувало місяцями по країнах Європи і США у пошуках зразків політики розвитку. В результаті воно усвідомлено вибрало німецьку модель. Деякі японські керівники жили в Німеччині місяцями й роками, а міністр сільського господарства і торгівлі навіть здобув докторську ступінь у німецькому університеті. Іто Хіробумі, який у той період найдовше був головою уряду Японії, 1882 року два місяці провів у Берліні, вивчаючи німецький досвід. Кілька німецьких учених були запрошені до Японії для викладання і для консультування уряду.

Звідки ж узялася німецька економічна політика ХІХ сторіччя? Німеччина наслідувала американську політику тих часів, коли США відокремились від Британської імперії та були вимушені долати економічне відставання від метрополії. Німецьку політику сформувала група інтелектуалів, яка домінувала на відділеннях політичної економії та права в німецьких університетах. Ця інтелектуальна течія відома під назвою німецької історичної школи економіки. Предтеча історичної школи Фрідріх Ліст сформував свої економічні погляди, коли сім років прожив у США (з 1825 по 1832 рік). Він вивчав протекціоністську економічну політику, яку з кінця попереднього сторіччя запровадили американці. Її символічним початком прийнято вважати доповідь Конгресу США, яку підготував Александер Гамільтон 1791 року.

Тому можна говорити, що «азійські тигри» наслідували економічну політику Німеччини та США, але не ту, яку ми бачимо останні півсторіччя, а саме ХІХ сторіччя, коли Німеччина та США розв’язували схожі проблеми подолання економічної відсталості. Основа цієї політики — протекціонізм. Однак було б помилкою вважати його метою цієї політики. Фрідріх Ліст метою вважав саме вільну ринкову економіку, а протекціонізм — інструментом, який дасть можливість національній економіці дозріти до такого рівня, коли вільний ринок буде не загрозою, а природним станом економіки.

А в наступній частині обговоримо Гамільтона, Ліста (не композитора) та неортодоксальні економічні теорії. І місце України в сучасному економічному світі — також.

 


[1] Ха-Юн Чанг — корейський економіст, який зараз працює в Кембриджському університеті. Один із найвідоміших сучасних економістів. Його книжки перекладені декількома мовами, в тому числі українською. 2013 року британський часопис Prospect включив його до 20 найвизначніших мислителів сучасності. Його батько був міністром промисловості Південної Кореї.

[2] Від себе додам — подивіться на нинішнього головного економіста України Милованова, і ви не зможете не погодитись з Ха-Юн Чангом. Милованов не тільки вивчав в західному університеті таку відірвану від реальності економіку, а й викладав її студентам. Тепер він із цим бекграундом формує економічну політику України, наслідки чого неважко передбачити.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

А зараз трохи про найнеобхiдніше — про економічне зростання

Нотатки про економічне зростання. Частина 2
''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...