Українські та європейські страждання і кошмари

Примітка редактора. Як бачите, поляки часто виступають більшими патріотами України, ніж більшість наших повнолітніх громадян. Переклад статті Вітольда Ващиковскі це ще раз підтверджує. Перепрошую, але додав від себе зміст із анкорами, аби читачам було зручніше мандрувати текстом чи одразу переходити до коментарів.

• Наша польська проблема. Виборчі кошмари as is: чого бояться сусіди України, та чого варто остерігатись українцям.
• Ескалація конфлікту. Чому план Зеленського, кому б він не сподобався, точно не спрацює. Росія сама по собі не зацікавлена в мирі на Донбасі, то навіщо їй на нього погоджуватись?
• Європа повинна реагувати. Лише коли росіянин відчує на своєму шлунку, що він віддає задля імперських амбіцій, можна буде говорити про успішний тиск.

Володимиру Путіну не можна вірити, треба продовжувати санкції проти Росії. На цьому тижні у Європейському Парламенті гостював Олег Сенцов — український кінорежисер, викрадений росіянами і засуджений до багаторічного ув`язнення. В результаті політичного тиску світової громадськості та зусиль української влади Сенцова було звільнено. За непохитну позицію у боротьбі за свободу і права людини Європарламент відзначив його Премією імені Сахарова. На численних зустрічах він закликав не довіряти Путіну та не зменшувати тиск і санкції проти Росії.

Ця війна, саме російсько-українська війна, а не криза в Україні, триває вже понад п`ять років. Ситуація є кошмаром для самої України, але й кошмаром для цілого регіону. Війна забрала життя майже 14 тисяч українських громадян. Десятки тисяч втекли з Донбасу і Криму. Звідти ще близько 2 мільйони громадян могли виїхати у пошуках спокою та роботи. Війна також негативно вплинула на процес реформ, зокрема в економіці. Значні кошти необхідно спрямовувати на витрати у сфері безпеки. 

Все це не прості поточні дилеми держави у процесі перетворень. Це – кошмари і страждання політичних керівників (брак вибору — гармати чи масло) та усіх, кого напряму стосується конфлікт (лишитися, воювати чи виїхати). Це також і кошмар для держав нашого регіону. Це масова еміграція. У випадку Польщі, навіть, корисна еміграція. Проте, це ж і негативні наслідки, як-от транскордонна злочинність і постійне побоювання подальшої ескалації конфлікту.

Наша польська проблема

Українське суспільство очікує швидких результатів економічних реформ, швидкого реформування правосуддя, що приборкає корупцію та знищить олігархічну систему. На цьому наголошують також держави Західної Європи. Європа не спокушає Україну членством в ЄС. Але переконує її, що самим запровадженням європейських реформ та перебудовою України у державу, яка нагадуватиме члена Європейського Союзу, вона сприятиме розвиткові торгівлі, зростанню інвестицій та загальному економічному розвитку.

Це — дороге перетворення без впевненості у отриманні нагороди у вигляді членства або якихось привілейованих взаємин. Отже, не треба дивуватися, що українські політики з обережністю ставляться до цих заохочень. Вони побоюються виборчих кошмарів. 

Українці також розраховують, що наділений великою довірою новий президент згуртує народні сили довкола програми внутрішніх реформ, а також у зовнішній політиці. Це ж не внутрішній конфлікт, а захист від агресії. Тому існує сподівання, що оформиться нова, вільна українська тотожність, яка припинить залежність від Росії. Очевидно, що це важка проблема для поляків. Ми розраховуємо на те, що українська самобутність не буде спиратися на антиполонізм і на потвори воєнного минулого. Це — наш польський кошмар.

Водночас, як у популярному твердженні: «inter arma silent Musae» (у час війни мовчать Музи). Тому, чи може Україна реформуватися попри конфлікт з Росією? Чи цей конфлікт/жах можна закінчити і яким чином? 

Читайте також:

• Дарон Аджемоглу, Джеймс Робінсон. Корупція: багата Україна VS бідна Польща

• Сергій Громенко. Львів — не Польща, Крим — не Росія. Відповідь Ходорковському

Ескалація конфлікту

Дотеперішні зусилля на дали результату. За період п`яти років конфлікту виявилося, що Україна неспроможна виграти війну із терористами (я виправив термін — ред.) на Донбасі, які отримують матеріальну, військову і кадрову підтримку з Росії. Україні тільки лишається, маючи відповідну військово-технологічну підтримку, стримувати ескалацію конфлікту. Запобігати розширенню війни на дальші території. Це кошмар для українських військовослужбовців.

Міжнародні дипломатичні зусилля також не призвели до завершення конфлікту. Нормандський формат чи мінський переговорний процес діють на порожніх оборотах. Вони тільки доводять, що у розв`язанні міжнародних справ європейські амбіції, без підтримки з боку США, не дають результатів.

Існують теж побоювання, що зусилля цих європейських держав не спрямовані на розв`язання конфлікту відповідно до принципів міжнародного права. Вони тяжіють до якогось, натомість, порозуміння, яке би дозволило Німеччині та Франції відновити усі економічні зв`язки із Росією. На це в Європейському Парламенті вказував Сенцов.

Володимир Зеленський зобов`язався, що знайде прийнятний спосіб, як розв`язати конфлікт із Москвою. Президент запропонував останнім часом мирне розв`язання з використанням формули Штайнмайера. Це інтелігентна і кмітлива пропозиція. Вона скерована назустріч автономії Донбасу. Зрозуміло, за умови роззброєння так званих заколотників, виходу росіян та повернення контролю на кордоні з Росією. Надання автономії регіонам є ризиковане, проте, може воно і вартує тієї ціни, за яку би відбувся вихід росіян. З цього приводу, певне, Росія й відкине це розв`язання. Вона зовсім не зацікавлена у мирі з Україною.

Читайте також:

• Кирило Данильченко aka Ронін. Територіальна оборона республіки

• Максим Дрозденко. 300 українських спартанців

Європа повинна реагувати 

По відношенню до України Москва має щонайменше два плани. План максимум – підпорядкування Києва. Це може статися по-різному: через підпорядкування як держави-супутника, або шляхом повної анексії за кримським сценарієм. Сьогодні це малоймовірний сценарій. 

Планом-мінімумом є дестабілізація України до такого рівня, аби вона випала з орбіти європейської інтеграції. Тому Росія під різним приводом буде відкидати усі мирні плани. Вона, певне, відкине теж останні пропозиції Зеленського щодо формули Штайнмайера. Тим чином Кремль прямує до перетворення України у буферну державу, в якій буде розпрацьовувати свої цілі в обсязі плану-максимум.

Ми повинні слідувати за радою Сенцова. Не можна вірити Путіну, і треба продовжувати санкції. Європа не може схвалювати загарбання територій суверенних держав, армійського втручання, псевдозаколотницьких ініціатив (знову виправив — ред.), зміни кордонів силовими методами. Разом з тим Європа має свідомість того, що в неї немає спроможностей, аби силою змусити до дієвого функціонування міжнародного права. 

Залишаються політичні, дипломатичні та економічні засоби дії. Залишаються рішучі санкції. Вони повинні доторкнутися до російського суспільства. Громадянин Росії мвє відчути ціну підтримки імперської політики Кремля. Економічні санкції обов'язково повинні бути доповнені різким засудженням російської еліти. Європа повинні виключити російських спортсменів, митців, науковців і т.п. від доступу до європейського стилю життя.

Росіяни повинні пізнати кошмари життя українців.