Перейти до основного вмісту

Вустами Арахамії говорить охлократія

Більше Арахамії – менше опозиції, все просто

Наївний голова фракції чи соціальний щуп режиму?

Усі вже знають такого діяча української політики, як Давид Арахамія. Хтось думає, що він дурник із наївними оченятами мопса, а хтось намагається розібратися, що він за один.

Ось і ми сьогодні вирішили відстежити шлях цього організму від невідомості до глашатая всія режиму.

У заголовку ви певно помітили слово «охлократія» і справедливо вирішили, що йтиметься про владу некомпетентних люмпенів. Так і буде, тільки призмою нашого польового дослідження стане сьогодні Давид Арахамія.

Певно, не раз ви сміялися чи крутили пальцем біля скроні, чуючи чи бачачи виступи «одіозного», як-то кажуть, російського «демократа» Жириновського.

"

І розуміли, що він лише пацак та блазень системи, якому дозволено мовити те, від чого на інших очікуватиме як мінімум осуд, а як максимум — відповідальність. Тут і «Возьмем Киев», «Сожжем их всех», та й інші опуси маргінала. І трохи захмелілий від глоду псковський Ванька, відригуючи, белькотів: «Какой все-таки Жирик — боевой мужик, Путину у него бы поучиться!».

"

Вітаю, ми зараз маємо таке ж створіння: це Арахамія. І він став обличчям української «Охлократії-2020».

Чому?

Коли керівник найбільшої і, відповідно, найвпливовішої парламентської фракції висловлює припущення щодо доцільності переходу держави на президентсько-парламентський лад, це означає, що ця людина прийшла будувати зовсім не парламентаризм.

Коли вона пропонує подати воду до Криму, окупованого Росією — чи не дає вона тим самим зрозуміти своїм кремлівським кураторам, що «все нормально, Крим ваш буде»? Хтось скаже, що його використовують для «вкидів» ідей у мережі масових комунікацій, аби перевірити реакцію населення та відволікти увагу від значущих тем, і буде почасти правим.

Арахамія — продукт епохи та креатура охлократії, яка наразі панує в Україні. Чи можна було обрати для цієї ролі когось іншого? Так, таку ж функцію виконував не так давно Брагар, створивши мемо-лавину із собаками та газом. Лавина заглушила одне з вирішальних судових засідань щодо «Приватбанку», виплату «Нафтогазом» боргів «Укрнафти» та візит держсекретаря США Майка Помпео.

Такий ось у хлопчика вийшов «каждый вечер — вечер». І він тепер не просто балакуча голова, а натренований на відволікання уваги юніт.

Нещодавно на прикладі люмпенобунтів у Нових Санжарах ми побачили, як технологи навчилися відволікати увагу громадян навіть без участі цапів-відбувайлів із партії гумору. Зрештою: засмітили День пам’яті жертв розстрілів на Майдані та знівелювали всі питання щодо повернення Криму в дату початку його окупації. Принагідно зробили для заходу картинку «тупих диких укрАінцев, котрих лиш Росія втримає в стійлі». Красиво? Вельми. Дієво? Авжеж. Про те, що ще цікавого приховали за бунтами 20 лютого, дізнаємося за 2–3 тижні. З «Урядового кур’єра».

Тож чому не використовувати для вкидів одноразових Брагарів? Чи й без того відверто Україноненависницьких Дубінського чи, скажімо, безумного Бужанського? Це походить на масштабну технологію з будівництва зневіри та огиди до всього, що нас оточує. І ось цю роботу влада проводить вельми стратегічно.

Адже цілий голова парламентської фракції — це солідніше, ніж якийсь відверто відразливий сферичний «Буженінський». Арахамія діє як лакмусовий папірець: шубовсни його в якусь калюжу — отримаєш реакцію, бо його сприймають як спікера цілої монопартії.

Може, й дійсно, «наші перші» напали на мирних росіян у Золотому? Арахамія ж сказав!

Зневіра будується руйнуванням ідеалів. Коли на перший погляд гідна людина починає транслювати кремлівський порядок денний — звичайна людина губиться і починає сумніватися, думає: чи не перебувала вона весь цей час в омані? Чи дійсно воювати за цю країну варто, чи все настільки погано, що й достойні люди, волонтери, заплуталися та склали руки?

Звернімося до біографії препарованого. Шлях Арахамії в політиці України закінчиться, либонь, так само стрімко і (не)випадково, як і почався. Народився цей видатний український діяч на Росії, в Сочі. Грамоті вчився вже в Миколаєві. Альма матер —недержавний «Європейський університет» невідомого ступеня акредитації.

Інтернет містить непогано почищену та формалізовану біографію діяча: мало не на кожному сайті акцентовано увагу на його волонтерській діяльності на початку війни на Донбасі. Арахамія ніби був співзасновником волонтерського руху «Народний проєкт», що допомагав 79-й бригаді. Чи чули ви про такий проєкт?

Принагідно, грузин за громадянством, Арахамія отримує український паспорт, адже з 1992 року, певно, в тому потреби він не мав. Далі Арахамія методом «хамелю-хамелю», не інакше, опинився в Миколаївській обладміністрації, а звідти — дістався і до Міністерства оборони.

Скидається на те, що цей росіянин на патріотичному запалі та волонтерських гаслах дуже швидко піднявся до впливових кабінетів. Швидше, ніж багато хто з бойових офіцерів.

І раптом успішний айтішник та волонтер стає кандидатом у депутати, потім депутатом і цілим головою фракції «Слуги». Чи розуміє Давид, що він робить? Це питання риторичне.

В історії Давида Арахамії поки що дуже багато білих плям. Це і майже порожня декларація, і нездоровий інтерес до бетінгових агенцій на кшталт Parimatch, і стрімкий зліт від провінційного активіста до номінально п’ятої людини в країні.

Звісно, в системі майбутнього, у вертикалях розбудованого режиму, для Арахамії не знайдеться місця — і він або тихо вийде з політичного життя, або гучно втече до Грузії, чи держав, у яких він має додаткові запасні громадянства.

Єдине, що ця охлократична вітрина та люмпенський глашатай наразі виконує свою функцію. І виграшної стратегії у взаємодії з ним у суспільства немає. Коли ми бурхливо реагуємо на вкиди від Арахамії, влада оцінює децибели та вирішує тактично (і не стратегічно) відступити. Якщо ми ігноруємо — плани стають цілями.

В охлократичній державі, в якій саме ядро демократичної ідеї розкладається від натиску некомпетентних популістичних сил, такі люди, як Арахамія, грають важливу роль, проте ніколи не є якорями, до яких кріпиться режим. Такими якорями є олігархат, поліція та знеособлена, скурвлена маса — охлос. І коли всі всіх ненавидять, деструктивна сила лише загартовує це кільце співзалежності.

Чим більше охлосу, тим менше опозиції та пасіонаріїв. Тим більше еміграція, тим менше грошей, тим більше податкове навантаження на громадян, тим частіші бунти, тим впливовіша та кривавіша поліція, тим сильніший режим, тим слабша нація, тим ближчий кінець. І це замкнене коло може вже ніколи не розімкнутися. Дуче з необмеженим впливом на силовиків у нас уже є. А охлократія з обличчям мопса може дуже легко призвести до тоталітаризму з оскалом A.C.A.B.

Чєго не смійотес, не понялі, да? Це ж Арахамія!

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

Будущее есть, но каким оно будет?

Импичмент? Способ доставки бывает разным

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...