Корбін та антисемітизм

Примітка редактора. Коли читачі надсилають свої матеріали, аби підсилити висвітлення іноземних тем, наша редакція ними пишається. Власне, ось Олексій Іванов і продовжив розповідь Дугласа Мюррея. Саме так і працює ЗМІ для думаючих людей :) Далі даю слово автору й ховаюсь у тінь.

• Антисемітизм, іронія та Корбін
• Що таке антисемітизм?
• Як партія стала тим, ким стала

Стаття «Почему Корбин должен был проиграть» справляє дивне враження: очевидно, що вона є відлунням якихось важливих суперечок, але незрозуміло, яких саме. Тому я вирішив пошукати більше інформації про ті події і зараз хочу поділитись знайденим.

Антисемітизм, іронія та Корбін

У нас в Україні прийнято досить іронічно ставитись до питання антисемітизму. За часів Гройсмана казали щось на зразок «при владі така хунта, що аж прем’єром єврея зробили». Проблема в тому, що сьогоднішнє західне уявлення по те, кого слід називати антисемітами, є набагато складнішим.

Наприклад, прямо зараз у антисемітизмі звинувачують Берні Сандерса, не зважаючи ні на що. Наприклад, на те, що він є справжнім євреєм, а не відвідує на свята православні храми, як деякі українські політики з нібито єврейським походженням. Серед причин для звинувачень — його помічниця Сімона Зіммерман активно критикувала дії ізраїльського уряду та наговорила купу всяких поганих слів про прем’єра Натаньяху.

Втім, це трохи інша історія, а зараз краще про те, як звинувачення у антисемітизмі допомогли потопити британську Лейбористську партію.

Отже, хто такий Джеремі Корбін? Політику вже 70 років. Все своє життя він послідовно дотримувався лівих поглядів, боровся з західним імперіалізмом та капіталізмом. Ідейним антисемітом його насправді назвати не можна. Але проблема в тому, що у такому середовищі прийнято за будь-якої можливості підтримувати палестинців, а не ізраїльтян.

Десь так він і діяв:

• 2009 році назвав представників терористичної організації Хамас своїми друзями і запросив їх на засідання Парламенту;
• У 2010 на якомусь заході, який організував Корбін, один з учасників порівняв дії Ізраїлю з нацистами. Сам цей учасник був одним з людей, що вижили під час Голокосту, але це все одно не врятувало його від критики: визначення антисемітизму, запропоноване IHRA (див нижче) прямо забороняє робити такі порівняння;
• У 2012 опублікував пост у Facebook, де виступив на захист «контроверсійного» графіті художника  Mear One (на фото);
• У 2013 було записано якесь відео для Daily Mail, там він каже про те, що група британських сіоністів «не розуміє англійської іронії»;
• У 2014 році брав участь у церемонії вшанування пам’яті бійців, які у 1972 здійснили різню на олімпіаді у Мюнхені. Тоді палестинські бойовики взяли у заручники і згодом вбили 11 членів олімпійської команди Ізраїлю. 

• Читайте також: Андрій Трембач. Згадати дебати: який пункт Зеленський таки виконав

Всім було більш-менш байдуже, аж поки у 2015 році Джеремі Корбін не став головою Лейбористської партії. Після цього його життя стали розглядати під мікроскопом. І раптом виявилось, що всі ці випадки намалювали на його спині мішень антисеміта.

Що таке антисемітизм?

Експерти визначають, що в наш час антисемітизм може проявлятись у різних формах, серед яких: 

• конспіративні теорії про те, як євреї контролюють світову фінансову систему і медіа; 
• атаки на синагоги; 
• словесні образи та використання мови ненависті або образливих мемів у соціальних мережах;

У 2016 році «Міжнародний альянс пам'яті жертв Голокосту» (International Holocaust Remembrance Alliance, IHRA) розробив Дієве визначення антисемітизму (working definition of anti-Semitism). Воно формулюється таким чином: «Антисемітизм — певне відношення до євреїв, що може виразитись у ненависті до них. Риторичні або фізичні прояви антисемітизму направлені проти людей єврейської чи іншої національності та/або їх майна, на установи та релігійні споруди єврейської громади». 

Також було розроблено ряд прикладів антисемітської поведінки:

• звинувачення євреїв у тому, що вони проявляють більшу вірність Ізраїлю, ніж власній країні;
• вимагання від Ізраїлю поводитись за кращими стандартами поведінки ніж ті, що застосовуються до інших країн;
• заперечення Голокосту;
• заперечення права євреїв на самовизначення (шляхом існування Держави Ізраїль);
• висунення колективних звинувачень щодо усіх євреїв через деякі конкретні дії цієї держави.

У 2016 році депутати з Комітету внутрішніх справ (Home Affairs Committee) британського  Парламенту висловили підтримку визначенню антисемітизму, запропонованому IHRA. Проте вони також зауважили, що воно має зберігати свободу слова «в контексті обговорення справ Ізраїлю та Палестини».

Таким чином, можна було сказати, що «критика ізраїльського уряду не є антисемітизмом, якщо при цьому відсутні додаткові прояви антисемітських намірів». Також можливо ставитись до Ізраїлю «за тими ж самими стандартами, що й до інших ліберальних демократичних держав. Або проявляти особливу увагу до дій уряду Ізраїлю, але без додаткових проявів антисемітських намірів».

• Читайте також: Олександр Верголяс. Проста політика для простих людей

Після загальнодержавного погодження Лейбористська партія мала внести відповідні зміни у свій статут. Врешті-решт, решт так і сталось. Але в процесі було додано зауваження про те, що «не можна суперечити свободі слова у висловах щодо Ізраїлю або прав палестинців».

Як партія стала тим, ким стала

Корбін пропонував зробити зауваження до статуту більш довгим і дозволити називати дії Ізраїлю расистськими, але керівництво партії висловилось проти цієї ініціативи. Втім, прийнятого теж стало досить, щоб супротивники почали називати партію «принципово антисемітською» (англ «institutionally anti-Semitic»). 

Разом з Корбіном до партії приєдналась велика кількість людей зі схожими поглядами, а згодом виявилось, що багато хто з них також може бути звинувачений у антисемітизмі. Наприклад:

• активіст партії Марк Вадстворт критично висловився щодо одної депутатки парламенту єврейської національності, був виключений з партії

• представниця партії у Парламенті Наз Шах вибачилась за низку коментарів у твітері, в тому числі за той, у якому вона пропонувала перенести Ізраїль до США. Вигнали з партії, але пізніше дозволили повернутись.
• інший депутат від лейбористів, Кріс Лівінгстон залишив партію після заяви «Коли Гітлер у 1932 році прийшов до влади, він хотів, щоб євреї перемістились до Ізраїлю. Він підтримував сіонізм, але потім зійшов з розуму та спричинив смерть шести мільйонів євреїв під час Голокосту».
• друга Корбіна, колишнього мера Лондона Кена Лівінгстона вигнали після того, як він заявив, що проблема антисемітизму привертає занадто багато уваги, а лейбористи «занадто фанатично» ставляться до цього питання
• схожою була історія ще одного партійного високопосадовця, Пітера Віллсмана. Журналісти отримали запис, на якому він заявляв, що посольству Ізраїлю «майже точно» стоїть за звинуваченнями у антисемітизмі.
• Переможиця праймеріз у одному з округів Ліза Форбс була позбавлена права обиратись після того, як лайкнула у соцмережі пост про те, що Тереза Мей діє відповідно до «наказів сіоністів».

В цілому, за даними Sunday Times, у 2017-2018 роках лейбористи отримали 863 скарги на дії членів партії, включно з керівництвом. Газета нібито отримала доступ до електронної пошти, де було сказано, що половина скарг були залишені незадоволеними, а у 28% випадків розслідування взагалі не починалось. Також там було сказано, що менше 30 людей були виключені з партії. Деяким людям дозволили лишитись, попри те, що розслідування підтвердило, що вони постили коменти на зразок «Heil Hitler» та «Jews are the problem».

Прихильники лейбористів зазначали, що кількість заяв є відносно низькою при тому, що чисельність партії складає більше 500000 осіб.

• Читайте також: Макс Гадюкін. Суспільству потрібна ненависть

Партія весь час намагалась створити комісії для розгляду скарг, а також зверталась по допомогу до сторонніх експертів з прав людини. Натомість критики завжди заперечували, що запрошені експерти є упередженими, а комісія отримує занадто мало уваги та діє поблажливо. 

Справжнім ударом по лейбористам стало те, що державний регулятор — Комісія по рівності та правам людини (Equality and Human Rights Commission, EHRC) анонсувала проведення власного розслідування того, чи справді Лейбористська партія «незаконно дискримінувала, залякувала чи віктимізувала людей через те, що вони були євреями». Це був другий випадок в історії, коли EHRC здійснювала розгляд щодо політичної партії. Перший раз відбувся у 2010, коли BNP попросили переписати устав відповідно до законів про ставлення до расизму.

В результаті Корбіну та його соратникам довелось вибачатись, вибачатись і ще раз вибачатись, і все одно це не допомагало. Лейбористську партію в цілому стали сприймати як «принципово антисемітську». Наприклад, у липні 2018 три головні британські єврейські газети одночасно вийшли з однаковими головними сторінками. Владу попереджали про те, що Корбін становить «надзвичайну загрозу життям євреїв».

Чому нас вчить вся ця історія? Можна зробити два висновки. Перше, сучасні західні політики подекуди виглядають як діти у дитсадку — хто більш за все плаче, той і правий. Втім, плакати так, щоб вихователька, тобто виборці, тобі повірили, ще треба вміти. 

Другий важливий висновок полягає у тому, що єврейське питання є складним, з ним треба працювати досить обережно, а краще взагалі не чіпати. Наприклад, абсолютно неприпустимою є ситуація, коли один там радник президента постить нацистську фігню, яка йому здається смішною.